Бровко Віталій Михайлович

Матеріал з Wiki Носівщина

Віталій Михайлович Бровко (народився 10 березня 1936 року в с. Червоні Партизани — помер 11 грудня 2003) — провідний конструктор КБ-3 «Південне» (1994-2003).

Життєпис[ред.]

Перед війною сім'я переїхала до Носівки і Віталій навчався у міській середній школі № 2, яку закінчив у 1953 році.

Працював електриком на Носівському цукрозаводі.

У 1954-1959 навчався в Київському Політехнічному інституті. У 1956, 1958 роках збирав врожай в районах освоєння цілинних та перелогових земель.

У 1960 році був прийнятий інженером щойно заснованого конструкторського бюро 3 „Південне” у м. Дніпропетровську, яке займалося розробкою ракетоносіїв штучних супутників Землі „Космос”.

У 1968 році стає старшим інженером КБ „Південне”, бере участь у запуску супутника „Інтеркосмос-1” у 1969 р.

З 1973 року працює провідним інженером КБ, а з 1994 року і до смерті у 2003 році – провідним конструктором.

За час роботи в „Південному” побував у багатьох зарубіжних країнах.

Родина[ред.]

Батько — Бровко Михайло Федорович (1910-1990), вчитель російської мови та літератури, особа з інвалідністю внаслідок Великої Вітчизняної війни.

Мати — Бровко (Колесник) Любов Трохимівна (1914-1974) – разом із чоловіком виховали 7 дітей

Брат — Бровко Федір Михайлович (народився 1948), науковець, відмінник лісового господарства України, дійсний член Лісівничої академії наук України, доктор сільськогосподарських наук, професор. Автор понад 200 друкованих праць, в тому числі шести монографій та трьох навчальних посібників.

Брат — Бровко Григорій Михайлович (1951—2014) — лісничий (директор) Носівського лісництва ДП «Агролісгосп».

Відзнаки[ред.]

  • 1956 — нагороджений медаллю „За освоєння цілинних земель”
  • 1974 — нагороджений срібною медаллю ВДНГ СРСР,
  • 1981 — медаллю „За трудову відзнаку”,
  • 1985 — медаллю „Ветеран праці”,
  • 1986 — медаллю ім. академіка М.К. Янгеля за внесок у міжнародну співпрацю в галузі дослідження космічного простору,
  • 1987 — ювілейною медаллю ім. Ю.О. Гагаріна за внесок у створення зразків нової техніки,
  • 1991 — медаллю „30-ліття польоту Ю.О. Гагаріна”.

Бровко Віталій Михайлович[ред.]

Нарис у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

На околиці Носівки знаходиться залізнична платформа з незвичною для нашого тихого сільськогосподарського краю назвою – Космічна. У 1960-1970-х роках, в час перших космічних польотів, такі назви були дуже популярні в Радянському Союзі. Але так сталося, що саме в цих місцях зростав хлопчина, який пізнавши науки в цукрозаводській школі і змужнівши розпочав свій шлях до зірок. І, вважайте, ніхто з носівчан не знає про ведучого конструктора космічних кораблів Бровка Віталія Михайловича, який понад сорок років створював ракетоносії та штучні супутники Землі у дніпропетровському конструкторському бюро КБ-3 „Південне”, яким керував академік М.К. Янгель.

Бровко В.М. народився 10 березня 1936 року в с. Червоні Партизани. Перед війною сім'я переїхала до Носівки і Віталій навчався у міській середній школі № 2, яку закінчив у 1953 році. Попрацювавши певний час електриком на Носівському цукрозаводі він у 1954 році поступив до Київського Політехнічного інституту. У 1956, 1958 роках його, як і тисячі інших юнаків, було направлено на збирання врожаю в райони освоєння цілинних та перелогових земель. За самовіддану працю у 1956 році він був нагороджений медаллю „За освоєння цілинних земель”.

Після закінчення навчання у 1960 році був прийнятий інженером щойно заснованого конструкторського бюро „Південне” у м. Дніпропетровську. Це КБ-3 займалося розробкою ракетоносіїв, визнаних найнадійнішими у світі, штучних супутників Землі „Космос”, в тому числі і в рамках міжнародної програми „Інтеркосмос”, спільно з ученими НДР, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Куби, МНР, НРБ, СРР. У подальшому програма досліджень космічного простору значно розширилася за рахунок підключення інших країн, зокрема Франції, Індії, Швеції, В’єтнаму.

У 1968 році Віталій Михайлович стає старшим інженером КБ „Південне”, бере участь у запуску супутника „Інтеркосмос-1” у 1969 р. З 1973 року він вже працює ведучим інженером КБ, а з 1994 року і до самої смерті у 2003 році – ведучим конструктором.

За 20 років існування програми було запущено 24 автоматичні супутники „Інтеркосмос” і з них 21 супутник був виготовлений у КБ-3 за участі нашого земляка. Базова ракета для виведення супутників цієї серії також була створена в КБ „Південне”. Проведення на підприємстві значного обсягу науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт дозволило створити вперше в світі серію малих уніфікованих космічних апаратів, а потім і автоматичну універсальну орбітальну станцію, на базі яких і було здійснено практично весь обсяг досліджень по програмі запусків автоматичних космічних апаратів „Інтеркосмос”. На долю супутників серії „Космос” та „Інтеркосмос”, розроблених у КБ-3, припадає головна частина знань, отриманих радянськими та багатьма зарубіжними вченими за допомогою космічних апаратів, про структуру та властивості верхніх шарів атмосфери, про електромагнітне випромінювання Сонця, зірок, магнітосферу Землі та ін. Вивчення навколоземного космічного простору за допомогою супутників „Інтеркосмос”має важливе значення тому, що ті явища, які відбуваються у верхніх шарах атмосфери, дійсно визначають умови формування погоди на Землі і впливають на поширення радіохвиль.

За час роботи в „Південному” Віталій Михайлович побував у багатьох зарубіжних країнах, співпрацював з ученими в Угорщині, НДР, Франції, Польщі, ЧССР, Індії, Болгарії та ін. Результатами такої міжнародної інтеграції стали запуски французьких супутників „Ореол” та „Аркад”, індійських – „Аріабата” та „Бхаскара”, чехословацьких – „Магіон”, радянсько-польського „Інтеркосмос-Копернік-500”, запуск якого у 1973 році був присвячений 500-й річниці з дня народження великого польського астронома.

На протязі багатьох років КБ „Південне” було лідером у створенні ракет стратегічного призначення. Радянський Союз шокував Сполучені Штати Америки, запустивши у космос перший супутник і першого космонавта Землі. Але у військовій галузі перевага американців була дуже відчутною. Радянський Союз поступався США як за кількістю так і за якістю міжконтинентальних балістичних ракет (МБР). Першим кроком на шляху до ракетної рівноваги між США та СРСР стало створення у Дніпропетровську міжконтинентальної балістичної ракети Р-16У. Коли в червні 1966 року президент Франції де Голль побачив на власні очі показовий старт Р-16У на Байконурі і вислухав пояснення особисто Л.І. Брежнєва, котрий продемонстрував гостю карту Парижа із жирним хрестом на місці штаб-квартири НАТО, як точки прицілювання однієї з цих ракет, то негайно зробив серйозні висновки: Франція вийшла з військової частини Північно-Атлантичного договору, штаб-квартира НАТО залишила Париж, а сама Франція різко прискорила створення ракет шахтного базування. Інша МБР – „Воєвода”, створена у Дніпропетровську, отримала в НАТО назву SS-18 „Satan”. Наймогутніша і найнадійніша серед усіх подібних систем, „Сатана” викликала у американців дуже неприємні відчуття, тому що боротися з нею вони були безсилі.

На початку 1980-х років КБ „Південне” створило мобільний бойовий залізничний ракетний комплекс (SS-24 „Scalpel” за класифікацією НАТО), аналогів якому немає у світі і до цього часу. Цей комплекс, разом із комплексом SS-18 «Satan» зробив неможливим для США досягнення перемоги у ядерній війні і поставив хрест на програмі зоряних воєн. Створення подібного комплексу виявилося не під силу навіть такій могутній, розвиненій і багатій державі як США. Франція відмовилася від використання свого власного ракетоносія „Аріан” (що десятиліттями запускали з космодрому Куру в Південній Америці) заради запусків своїх супутників на українських ракетоносіях.

З розробкою і запуском у 1995 році першого українського супутника «Січ-1», виведеного на орбіту українським ракетоносієм «Циклон-3» і створенням національної наземної інфраструктури Україна повернулася до міжнародного космічного співтовариства. В 1994 році ракетоносій «Циклон-3» вивів у космос україно-російський супутник (проект «Коронас-І»), який успішно пропрацював понад шість років.

В 1999 році вітчизняний ракетоносій «Зеніт» вивів на орбіту найбільший із створених КБ Південне космічний апарат «Океан-О». 13 унікальних приладів дозволяють проводити комплексні дослідження у видимому, інфрачервоному і мікрохвильовому діапазонах, здійснювати повну радіолокаційну зйомку одразу усієї поверхні Землі.

У 2001 році успішно здійснено запуск супутника «Коронас-Ф».

І в усих цих досягненнях української держави є вагомий вклад нашого земляка – Віталія Михайловича Бровка.

За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства Бровко В.М. у 1974 році був нагороджений срібною медаллю ВДНГ СРСР, у 1981 р. – медаллю „За трудову відзнаку”, у 1985 р. – медаллю „Ветеран праці”, у 1986 р. – медаллю ім. академіка М.К. Янгеля за внесок у міжнародну співпрацю в галузі дослідження космічного простору, у 1987 р. – ювілейною медаллю ім. Ю.О. Гагаріна за внесок у створення зразків нової техніки, у 1991 р. – медаллю „30-ліття польоту Ю.О. Гагаріна”.