Бурнос Василь Іванович

Матеріал з Wiki Носівщина
Василь Бурнос

Василь Іванович Бурнос (народився 7 грудня 1955 в селі Вишневе Ріпкинського району — помер 27 жовтня 2009) — вчитель музики, хормейстер, Заслужений вчитель України.

Життєпис[ред.]

У 1974 році закінчив Ніжинське культпросвітнє училище, у 1981 році – Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М.В. Гоголя за спеціальністю вчитель музики і співів.

Обіймав посади інструктора-методиста при Ріпкинському районному будинку культури, художнього керівника на заводі «Кристал» у м. Борзна.

З 1986 по 1989 рік працював завідуючим відділом культури Носівського райвиконкому. 3 роки очолював Носівський районний будинок культури.

З 1992 року працює вчителем музики . З 2000 року вчитель музики та музичний керівник народного художнього хору «Васильки» Носівської районної гімназії.

Працював у культосвітніх закладах Борзни, Чернігова, Лебедина.

З 1986 — в Носівці, працює завідуючим відділом культури, а потім колектив районного Будинку культури. За сумісництвом працював музикантом у районному Будинку піонерів.

З 1 вересня 1992 — вчитель музики в Носівській середній школі № 1.

В 2000—2009 — вчитель музики Носівського НВК «Гімназія – школа І–ІІІ ступенів» та керівник народного художнього колективу „Васильки”.

Велику увагу приділяd позакласній роботі. Створений учителем фольклорний ансамбль «Чебреці» став дипломантом І міжнародного фестивалю «Коляда» в м. Рівне (1997), лауреатом Всеукраїнського дитячого фестивалю «Світлиця» в м. Рівне (1997) і Всеукраїнського конкурсу «Наша земля Україна» в дитячому центрі «Артек» (1998).

У 1995 році хору «Васильки» присвоєне почесне звання «Зразковий художній колектив», у 1998 році – звання «Народний художній хор». Учасники хору є лауреатами Всеукраїнського огляду народної творчості (м. Чернігів, 2001), дипломантами другої хорової асамблеї (м. Чернігів, 2001), лауреатами І Всеукраїнського фестивалю «Співає юність України» (м. Київ, 2004), отримали гран-прі на обласному конкурсі «Юні таланти Чернігівщини» (2006).

Відзнаки[ред.]

Заслужений вчитель України[1]

Пам'яті Василя Івановича Бурноса[ред.]

Опубліковано в книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Освіта і культура Носівщини понесли непоправну втрату. 27 жовтня 2009 року на 54 році життя завершив земний шлях Василь Іванович Бурнос.

Найяскравіші зорі згасають передчасно. Так спалахнути В українському небі судилося долею йому, здобувши високе професійне визнання таланту педагога й музиканта, великого трудівника і митця на ниві виховання прекрасним юних громадян, людини щедрої душі, доброї, совісної, порядної.

Народився В.І. Бурнос 7 грудня 1955 року на Чернігівському Поліссі – в селі Вишневе Ріпкинського району, в селянській родині. Дитинство, юність, перші кроки в професію, як і в багатьох ровесників, — восьмирічка в рідному селі, Ніжинське культосвітнє училище, яке закінчив у 1974 році, а після цього робота за направленням і покликанням у ряді культосвітніх закладів з дворічною перервою на службі в Радянській Армії.

Творча доля і прихильність, напевне, Творця все ж вели його все ближче до Носівки, через посади в культосвітніх закладах Борзни, Чернігова, Лебедина, навчання в славетному не тільки літературними традиціями Ніжинському педінституті.

З 1986 року він переїздить у Носівку із запрошенням на посаду завідуючого відділом культури. Та йому, наділеному талантом наставника-митця, більше імпонувала робота з дітьми, ніж рутинна посада службовця-культурознавця, якій він віддавався сповна, і очолюючи пізніше колектив районного Будинку культури. Те, що робота з дітьми саме його покликання, не залишало його й він по сумісництву працював музикантом у районному Будинку піонерів, а вже 1 вересня 1992 року зустрічав як подвійне свято своєї душі, повернувшись до педагогічної праці в Носівську середню школу №1, а згодом, з організацією гімназії, - вчителем музики та керівником народного художнього колективу „Васильки” цього навчального закладу.

Саме в цьому часі – восьмирічці шкільним учителем музики та дев’яти роках плідної праці в гімназії Василь Іванович Бурнос піднявсь на п’єдестал поваги й шани в дітей і їх батьків, в колег і широкої громадськості. Виплекане ним не одне покоління юних хлопчиків і дівчаток дивувало не лише земляків новими й новими концертними програмами, а й здобуло визнання в багатьох мистецьких конкурсах дитячої та юнацької творчості, а з цим і почесні звання зразкового і народного. А його керівникові в 1999 році присвоюється звання заслуженого вчителя України, у 2005 році В.І. Бурносу вручається Почесна грамота Міністерства освіти України.

У доробку народного художнього хору „Васильки” під керівництвом Василя Івановича Бурноса сотні сольних концертів, зокрема й на престижних сценах України та за її межами, лаври лауреатства в численних конкурсах дитячої та юнацької творчості, молодіжних фестивалях. (Колектив став лауреатом третьої премії Всеукраїнського фестивалю хорового мистецтва «Співає юність України», лауреатом Міжнародного фестивалю мистецтв «Омега-2008» у Севастополі, володарем першого Гран-прі Всеукраїнського фестивалю дитячої творчості до Дня Святого Миколая, володарем Гран-прі обласного конкурсу дитячої та юнацької творчості, та інших).

Про колектив, новаторство і подвижництво його керівника, плідну наставницьку діяльність, зразковий кабінет музики, який облаштував В. І. Бурнос, розповідається в чотирьох документальних фільмах, які викликали резонанс серед колег-педагогів, широкої української громадськості, всіх небайдужих до мистецтва, культури, освіти.

Передчасно, надзвичайно рано пішов він у заобрійний світ – Учитель, маестро, добрий і вірний друг, людина, яка залишила глибокий і щедрий слід. Справу, в якій був справжнім професіоналом і митцем, талановитим педагогом, продовжують його численні учні, використовуючи естетичні засади, педагогічний досвід свого наставника. І все ж нам довго не вистачатиме його – усміхненого, мудрого на сцені й у житті. Він переходить у пам’ять. Мир прахові Вашому і вічний спокій, маестро!

Колеги, друзі, завжди вдячні батьки, учні і „Васильки” в усіх поколіннях.

Примітки[ред.]

Посилання[ред.]