Буряк Анатолій Миколайович

Матеріал з Wiki Носівщина
Анатолій Буряк

Анатолій Миколайович Буряк (народився 5 червня 1968 року в селі Володькова Дівиця (Червоні Партизани) Носівського району Чернігівської області — загинув 6 вересня 2014 року поблизу міста Щастя Луганської області) — учасник Російсько-української війни.

Життєпис[ред.]

У 1975 році пішов до 1 класу Червонопартизанської ЗОШ 1, яку закінчив у 1984 році. Любив біології, хімію, був у центрі всіх подій шкільного життя. Активним, життєрадісним, чесним, справедливим запам ятали його однокласники. За громадську роботу завжди отримував грамоти та подяки.

Уже в ранньому шкільному віці почав писати вірші. Більше тягло до гумору. Свої віршовані рядки він зберігав у пам яті. Рідко записував, та й часу на це не було.

Продовжив навчання в Київській сільськогосподарській академії за спеціальністю агроном. Навчання давалося дуже легко, бо виріс на землі, любив її всім серцем.

У 1986 році Анатолія призвали до лав Радянської армії. Він проходив службу в м. Лузі Ленінградської області.

Від 1992 до 2007 року працює головним агрономом у колгоспі імені Куйбишева, а від 2007 року керівником Шатурського відділення сільськогосподарського підприємства «Агропрогрес» Ніжинського району.

Від червня 2009 до червня 2010 року заступник директора з науково-дослідної роботи та виробництва Ніжинського агротехнічного інституту.

Від липня 2010 року обіймав посаду керуючого в Лосинівському відділенні сільськогосподарського підприємства «Агропрогрес».

19 березня 2014 року був призваний до лав Збройних сил України та направлений до 1-ї окремої танкової бригади (смт Гончарівське). На фронті воював у складі 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

Загинув 6 вересня 2014 року поблизу міста Щастя Луганської області.

Пізно ввечері з 10 на 11 вересня домовину з тілом привезли у Володькову Дівицю. А другого дня з ним прощалося село, представники громад і колективів, де працював, навчався Анатолій Буряк, його друзі й бойові побратими.

Поетична творчість[ред.]

Анатолій був справжнім романтиком і писав ліричні та гумористичні вірші, які так і не встиг зібрати в збірку. Згодом, уже після загибелі батька, його мрію здійснить донька Тетяна, яка за сприяння друзів та знайомих Анатолія Миколайовича видасть збірку його віршів «Ти був, ти є, ти будеш знову…», до якої ввійшли й гумористичні, і щирі поетичні рядки про рідне село й друзів, про дружину, про любов до України, до землі.

Відзнаки[ред.]

Указом Президента України No270 від 15 травня 2015 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Пам'ять[ред.]

Меморіальна дошка на фасаді Володьководівицької школи

У пам’ять про загиблого в зоні АТО односельця Буряка Анатолія Миколайовича з ініціативи учнівського та педагогічного колективів, за сприяння сільського голови Павленка М. П. та коштами місцевого підприємця В. М. Вовкогона виготовлена й відкрита меморіальна дошка на фасаді Володьководівицької школи.

Спогади[ред.]

Труш Станіслав, одногрупник

Анатолій був душею компанії. Його любили за правду, за гостре слово, уміння підтримати, поділитися усім, що мав. Він був учасником усіх масових заходів, сам складав сценарії виступів, був режисером. Скільки репетицій ми проводили в гуртожитку! На все в Толика вистачало часу, енергії, сили. Крім того, кожної суботи він їхав додому, допомагав мамі по господарству. Приїжджав із повною валізою домашніхпродуктів, яких вистачало лише до вівторка.

Циганок Василь Петрович, колишній керівник Шатурського відділення «Агропрогрес»

Анатолій Миколайович, як людина, був відвертим, чесним, доброзичливим. Любив працю, міг залишатися на роботі до пізньої ночі. Для нього не існувало невирішених питань, із ним можна було досягти успіху. Як товариш був вірним у дружбі. Поважав думку інших, але й мав свою власну. Багато читав, підвищував свій фаховий рівень, ніколи не зупинявся на досягнутому. Його поважали в колективі.І тому, коли я вирішив залишити цю роботу, без вагань запропонував її саме Анатолію».

Закалюжний Володимир Іванович, керівник Носівського відділення «Агрікор-Холдинг»

Мені не один рік довелося працювати поряд із Анатолієм Миколайовичем Буряком. Що я можу сказати: це людина справи, його слово ніколи не розходилось із ділом. Професіонал, високоосвічений фахівець, добросовісний у роботі, уміло організовував свою команду. У колективі зарекомендував себе як чесний, порядний, із почуттям гумору, доброзичливий чоловік. Його любили всі, він був душею компанії, завжди вмів щось вигадати, зацікавити. Хороший сім’янин, чоловік, батько й дідусь.

Із розповіді 2-х бійців, військових побратимів капітана Буряка, які вижили встрашному бою 5вересня 2014року на ділянці Металіст–Щастя

Нашому батальйону «Айдар» булопоставлене завданнявисунутися на блокпост урайоні повороту на Стукалову Балку траси р. Щастя –сел. Металіст і дочекатися там танкістів і десантників. Одночасно з підходом танків і БТР-ів десанту почався артобстріл із боку Луганська, який тривав 1,5 години. Командир наказав вивести машину і відігнати на 500 м. улісосмугу. Проїхавши поворот на Кольорові Піски, через 1-1,5км ми під’їхали до блокпосту, на якому майорів український прапор. Командир групи вийшов із машини і підійшов до постового. На питання постового: «Хто такі?», відповів: «Ми – «Айдар». «Айдар!» — крикнув вартовий і одночасно весь блокпост відкрив вогонь по машині наших бійців. Ми стали вискакувати з вантажівки. Кузов вибухнув і спалахнув через простреленийбензобак й детонувальні боєприпаси. Багато наших бійців були поранені й отримали опіки. Ми бігли в лісосмугу й у соняшникове поле. Один із поранених дістався до бійців 80-ї бригади, які колоною йшли з Металіста й розповів їм про те, що трапилося. Десантники рвонули нам на допомогу, вступили в бій: підбили танк і БТР противника, зруйнували споруди блокпосту і пройшли далі в напрямку р. Щастя... За 2 години починалося оголошене перемир’я.У цьому бою під часпереправичерез річку Сіверський Донець і загинув наш бойовий побратим Буряк Анатолій Миколайович.

Пошукова група учасників евроклубу «Яблуко» Володьководівицької ЗОШ І-ІІІ ст. Керівник – Симоненко Валентина Анатоліївна, заступник директора з виховної роботи.

Посилання[ред.]