Вихор Степан Пилипович

Матеріал з Wiki Носівщина

Степан Пилипович Вихор (1914, с. Калинівка5 січня 2002 року в Москві) – військовик, генерал-лейтенант.

До життєпису[ред.]

У книзі Надысев Г. С. На службе штабной. — М.: Воениздат, 1976. є такий фрагмент:[1]

Під керівництвом нещодавно прибулого до нас нового начальника розвідувального відділу штабу артилерії підполковника С. П. Вихора вся смуга оборони була кілька разів сфотографована літаками коригувально-розвідувальних авіаційних полків, всі цілі були розшифровані, і артилерія до початку операції мала великомасштабні карти з повними розвідувальними даними.Степан Пилипович Вихор виконав велику роботу по вивченню німецьких укріплених районів і по організації бойових дій артилерії великої потужності. Він проявив чудові здібності в організації всебічної артилерійської розвідки, глибоке розуміння артилерійських питань.

В 1958-1960 генерал-майор Степан Пилипович Вихор (рос. Вихорь Степан Филиппович) був командиром 1-го корпусу ППО особливого призначення (в/ч 52096, поз. «Ацетон»).

Похований у Москві.

Родом з Калинівки[ред.]

Нарис Віри Глушко у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

У 1914 році у корінних жителів Калинівки, подружжя Пилипа та Ксенії Вихор народився первісток Степан. На радість молодій сім'ї, хлопчина вдався міцним і енергійним. Через два роки на світ з'явився Олександр, потім – Іван, Василь і Анатолій. П'ять синів – п'ять соколів. Справжнє багатство!

Степанко, як найстарший серед братів, весь час крутився біля батька. Вчився чоловічої роботи. А у вільну годину допомагав мамі глядіти меншеньких. Батьки рано підмітили у нього хватку до всілякої житейської мудрості: що покажеш – все швиденько переймає. Ще Степан відрізнявся сильною волею і настирливістю. А згодом, коли став підростати, проявив велику тягу до науки. Щоб навчитися хоч якоїсь грамоти, вступив до вечірнього лікнепу в сусідній Рівчак-Степанівці. Серед інших помітно відрізнявся великою жадобою до знань і здібностями, був наполегливим і допитливим учнем.

Якраз в той час у селах розгорталася колективізація. Прибули перші трактори і в тій же Рівчак-Степанівці організували курси трактористів. Степан, щойно закінчивши лікнеп, не вагаючись, сів знову за парту — вивчати техніку. Швидко промайнули місяці навчання і ось в числі перших трактористів він уже господарює на землях рідного колгоспу імені Калініна, який нещодавно організувався. Працював, як і все він звик робити, добросовісно. І, можливо, якби поєднав свою долю із сільським господарством, досяг би у цій галузі виробництва осяйних висот.

Але юнакові був суджений долею інший життєвий шлях. Декілька років він із задоволенням насолоджувався своєю роботою, а потім зрозумів, що тут йому не вистачає простору, щоб втілити свої задуми. І Степан вирішив добровільно піти до лав Радянської армії, на службу потрапив до Москви. Військова справа припала йому до душі. І ще, відбуваючи службу, вступив до артилерійського училища. Учбовий заклад закінчив із відзнакою. Здібного професіонала гідно оцінило вище командування. Його призначили командуючим Ракетними військами. За службовими обов'язками він побував у всіх республіках Радянського Союзу.

Подібно військовій кар'єрі, вдало складалося у Степана і сімейне життя. Він зустрів розумну і красиву дівчину Марію, яка приїхала до Москви на навчання з Києва. Незабаром вони поєднали свої долі, а після народження синочка Гени не бачили меж своєму щастю.

Але невдовзі його затьмарило страшне всенародне горе – розпочалася Велика Вітчизняна війна. Степан Пилипович став на захист рідної Батьківщини. Був розумним командуючим, проявляв велику витримку, хоробрість, військові здібності, за що неодноразово був удостоєний високих нагород.

По закінченню війни Степан Пилипович Вихор заслужив звання генерал-лейтенанта. Тривалий час працював викладачем у військовій академії, передавав досвід і знання молодому поколінню.

Це вже зайшла трохи вперед, щоб не розпорошувати факти по розповіді, бо маю намір далі повести її про долю членів цієї великої, дружньої сім'ї.

Батьки Степана з болем зустріли звістку про початок війни. На той час в лавах Радянської армії служили троє їх синів: Степан, Олександр та Іван. Сашко був полковником ветеринарної служби, Іван – льотчик-офіцер. Благали долю, щоб уберегла дітей від ворожої кулі. І ці благання були почуті. Але ніхто не очікував горя у власному домі.

В селі хазяйнували німці. Надійшла вказівка від командування знищити активістів села. Старостою на той час був односелець Набок В. Г. Він постарався, виконав вказівку німецьких командирів — скласти список усіх активістів села. До нього потрапив Пилип Мусійович Вихор, батько сім'ї. Це вже був справжній вирок.

У березні 1943 року, якраз була збирна субота, німецькі головорізи пригнали вантажівку і забрали усіх, кого видав староста. Люди знали, що їх везуть на страту. Жінки, морально і фізично розтерзані цим горем, залишаючи в хатах маленьких діточок, несамовито плакали, кричали на все село. Голосили старшенькі діти, впадали у відчай рідні. Але на це ніхто не зважав.

Всю еліту села було відправлено до Ніжинської в'язниці. А наступного ранку їх поставили на краю свіжовикопаної могили і розстріляли. На околиці Ніжина, поблизу аеродрому знаходиться братська могила наших земляків-калинівців. У ній поховані: Вихор Пилип Мусійович, Мурашко Прокіп Тимофійович, Вихор Павло Федорович, Набок Антон Васильович, Мурашко Олександра Андріївна, Легецька Тетяна Миколаївна, Довжок Микола Тимофійович, Новик Мусій Іванович, Гладун Іван Олександрович, Новик Михайло Андрійович, Новик Микола Андрійович.

Вічна їм пам'ять!

Вихор Пилип Мусійович – корінний житель Калинівки. Від природи був наділений великим розумом, веселим характером, доброю вдачею і працелюбністю. Був добрим господарем. Свого часу в обійсті мав двоє робочих коней, три корови, отару овець і багато різної птиці. На своїх десяти десятинах землі господарював з ранку до ночі, разом з хорошою господинею, люблячою Ксенією…

Не стало цієї прекрасної людини і згорьована дружина залишилася жити з меншими дітьми Василем та Анатолієм, аж поки вони повиростали. Потім полетіли у світ за братами. Коли вже обжилися, забрав неньку до себе у Чернігів син Василь, теж військовий. Біля нього вона й дожила свого віку.

Отак полишила рідне село уся сім'я. Але вони продовжували тримати зв'язок зі своїми родичами. Степан Пилипович листувався з друзями, односельцями. До останнього часу він писав листи своєму сусідові і товаришеві дитинства Івану Пилиповичу Мурашку, який і розповів мені всю цю історію. Помер Степан Пилипович Вихор 5 січня 2002 року в Москві, де і похований. Тільки в пам'яті земляків він назавжди залишиться калинівським генералом. Простим сільським українським хлопцем, який своїм розумом і наполегливістю проклав собі шлях до омріяної вершини.

ВІРА ГЛУШКО,

завідуюча Калинівською бібліотекою.

Примітки[ред.]

  1. ВОЕННАЯ ЛИТЕРАТУРА --[ Мемуары -- Надысев Г. С. На службе штабной]