Гейко Олександр Іванович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини

Олександр Іванович Гейко (народився 1910 — помер 5 травня 1943) – партизан з'єднання «За Батьківщину».

До війни працював головою райспоживспілки, а напередодні війни — головою Носівської сільради.

Партизанську присягу прийняв 7 листопада 1941.

Командир партизанського взводу.

Загинув, рятуючи пораненого товариша.

Родина Гейка О. І. розстріляна в Носівці.

Похований у центрі Носівки біля школи № 1 у братській могилі.

Партизанська Носівщина[ред.]

Фрагменти з книги «Партизанська Носівщина».

Підпільники і зв'язкові сповіщали, де готувалося продовольство для відправки в Німеччину, і тоді партизани захоплювали все це для своїх потреб. Наприклад, на початку травня 1943 року партизанська розвідка доповіла, що череда худоби випасається біля Носівки і чекає на погрузку в вагони. Взвод Олександра Гейка одержує наказ відбити цю худобу у ворога і доставити в партизанський табір. О. Гейко з своїми бійцями доставляє в загін 25 дійних корів і 300 овець. Жителі Сулака. які пішли в загін, привели туди і своїх корів. А після доставки Гейком згаданої худоби, партизанська череда налічувала до 100 голів великої рогатої худоби. Таким чином, загін і в першу чергу, партизанський патронат регулярно забезпечувалися молоком.

Одним із організаторів господарської частини загону був Олександр Іванович Гейко. До війни він працював головою райспоживспілки, а напередодні війни — головою Носівської сільради. Ще до походу загону в міжріччя Десни і Дніпра він загинув смертю хоробрих. 5 травня 1943 року він разом з партизаном Ляшком виїхав на завдання в Лісні Хутори. Повертаючись назад в партизанський загін, вони заїхали до одного жителя, домовитися по якомусь невідкладному питанню. Як розповідали свідки, про це дізнався поліцай Сеник (до речі, колишній радянський активіст — один із організаторів колективізації), який сповістив карателів. Ті під лісом організували засідку і вогнем зустріли партизанів. Першим їхав Гейко і вже добрався до узлісся. Але коли оглянувся, то побачив, що Ляшко відстав, бо був поранений і не міг рухатися. Тоді він повернув свого коня назад і поспішив на допомогу товаришеві. В цей час їх оточили карателі. Гейко відстрілювався до останнього патрону. Останній залишив для себе. Над ним, уже мертвим, вороги по-звірячому глумилися. В Носівській жандармерії його тіло закопали на подвір'я бувшого райвиконкому, де під час окупації знаходилася жандармерія. По Носівці пішла чутка, що партизани хочуть викрасти його тіло. Тоді поліцаї відкопали його і закопали десь в іншому місці. Напевно так і було, бо коли перезахоронювали загиблих, в могилах на подвір'ї райвиконкому тіло Гейка не було опізнане. В центральну братську могилу перенесено останки всіх замучених та розстріляних фашистами із даного подвір'я. Можливо, серед неопізнаних були і останки Гейка. Тому його прізвище викарбуване на гранітній плиті пам'ятника братської могили.

Пораненого Ляшка окупанти намагалися використати в якихось цілях і відправили на лікування в Ніжинську лікарню. Але його звідти викрали партизани. В партизанському загоні Ляшко воював до його розформування. Сеник після звільнення району був засуджений на 25 років. Відбув своє ув'язнення і повернувся в Носівку.

Джерело[ред.]

Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.