Герб Мрина

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Сучасний герб Мрина

Опис герба[ред.]

Форма щита: іспанська (заокруглена знизу, співвідношення ширини до висоти 5:6).

Розділення щита: вилоподібне пряме (розділено на 3 частини напівскошеннями зліва та справа та напіврозсіченням).

Кольори щита:

  • синій (розташовується у верхній центральній частині), символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність, небо;
  • зелений (розташовується в нижній лівій, від глядача, в геральдичній правій частині). символізує надію, достаток, свободу і радість;
  • срібний (позначено білим, розташовується в нижній правій від глядача, в геральдичній лівій частині), символізує благородство, відвертість, а також чистоту, невинність і правдивість.

Елементи герба:

  • У верхній частині (на синьому кольорі) зображено золоту, розгорнуту в фас, книгу, над котрою сходить золоте сонце, оточене променями. Даний комплексний символ зображує прагнення до знань та розвиток освіти, якими завжди вирізнявся Мрин, свідченням чому є наявність в нашому селі відомих на всю область навчальних закладів та діяльність Павла Степановича Коробки як мецената, що саме в освіті бачив головний шлях до заможного і щасливого життя для всіх жителів Мрина;
  • Ліворуч від глядача, геральдично справа (на зеленому тлі) зображено в профіль козака верхи на білому галопуючому коні в напрямку вліво від глядача (геральдично вправо). Козак – в шароварах синього кольору, в червоному жупані, в червоних чоботях та в шапці з червоним верхом. В козака на боці шабля. Лівою рукою козак тримає повід коня, правою ж – жовте (золоте) знамено, що гордо майорить над його головою. Даний вершник символізує героїчне козацьке минуле, адже Мрин протягом майже 150 років був центром козацької сотні, яка об’єднувала 6 навколишніх сіл: Селище, Плоске, Стодоли, Гальчин, Переходівка і Комарівка. Мринська козацька сотня входила до складу: Ніжинського полку у ХVІІ ст., де брала участь у Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького; у ХVІІІ ст. до складу Київського полку. Більшість жителів села були представниками козацького стану і зберігали за собою цей статус до початку ХХ ст. Зображення козака верхи на коні у русі символізує вірність нашого народу традиціям волелюбного козацтва, готового завжди виступити на захист своєї Вітчизни.
  • Праворуч від глядача, геральдично ліворуч, (на білому тлі) зображено вітряк коричневого кольору. За історичними джерелами млинарство було достатньо добре розвинуте на території села: на річці Остер були водяні млини, а за селом було багато вітряків. Одна з легенд навіть обґрунтовує назву села співзвучністю слів «млин» і «Мрин». Як вид господарської діяльності млинарство було нероздільно пов’язаним із землеробством, забезпечувало потреби всієї громади, було показником добробуту і заможного життя хліборобів.

Обрамлення та прикрашення щита:

  • Щит обрамлено пурпуровим (малиновим) кольором, що завжди був кольором козацької звитяги.
  • Щит увінчує червона мурована геральдична 3-зубчаста корона, що ніби складена з мринської цегли. По праву розташовується над гербом, оскільки Мрин мав магдебурзьке право від 1647 року.
  • Декоративний картуш утворюють: внизу зелене дубове листя з жолудями як символ міцності, сили та родинного багатства та золоті житні колосся в верхній частині, що симетрично зрівнюють картуш висотою зі щитом і символізують багатство нашої родючої землі та приналежність жителів села до хліборобства.

Об’єднання вищеописаних елементів символізує працелюбність, мужність і героїзм в історичній долі нашого села.

Автор проекту герба Байда Мирослав Володимирович

Старий герб Мрина[ред.]

Вперше, через багато століть, цей пишний герб повернувся у Мрин 2004 року. Жителька нашого села – Павленко Наталія побачила його на обкладинці часопису «Жінка» за грудень 2003 року. Автор статті – «Є на світі справедливість» - Наталія Околітенко розповіла про три старовинні герби – селища Сосниця і села Мрин з Чернігівщини та села Ясиня, що на Закарпатті. Ось що вона написала:

«А цей пишний герб дістався селу Мрин від ордена домініканців, який у 17 столітті тут господарював. Мальтійський хрест, роздвоєна стріла – то зрозуміло. А до чого спанієльчик зі свічкою в лапах? Легенда розповідає, що під монастирем був справжній лабіринт печер – такий, що тільки навчений песик міг звідти вивести. За іншим варіантом, капловухий друг служив поводирем у сліпого настоятеля, таким умілим, що ніхто й не здогадувався про його гандж.»

Треба зазначити, що старовинний польський герб припав до душі багатьом мринчанам. Одні захоплювалися зображенням собачки зі свічкою і легендами, що його супроводжували. Інші тішилися спорідненістю християнських мотивів, поскільки герб Одровонж і монахи домініканці пов’язані з відомим проповідником християнства Яцеком Одровонжем. І всі ми дуже пишалисятим фактом, що наше село має такий старий, цікавий і красивий герб.

Але є одне велике АЛЕ… Жоден із зображених на гербі символів не має прямого з’вязку і безпосереднього відношення до нашого села. Про монастир, настоятеля і красиві легенди ніхто ніколи раніше не чув. Не збереглося ні решток споруд, ні усних згадок про печерні лабіринти. Можливо десь, серед величезних володінь монахів-домініканців, був такий монастир, настоятель і собачка поводир, але точно не у Мрині. Саме ж зображення собачки зі свічкою чи смолоскипом зустрічається на багатьох середньовічних храмах. І на гербі Мрина золотий вогник свічки символізує ймовірно світло католицькоі віри, яке поширювали домініканці. Золотий ошийник на шиї спаніельчика підкреслює його приналежність. Монахи домінікани вважали себе найбільш відданими і послідовними слугами Папства.

Мальтійський хрест дуже давній символ з неоднозначною історією. Його пов’язують з рицарським орденом госпітальєрів іоаннітів ( католицький духовний орден). Чотири промені хреста символізують головні християнські чесноти – поміркованість, справедливість, силу духу і стриманість. Рицарі госпітальєри острова Мальта виконували і військову місію по охороні паломників на Святу землю, при цьому їм треба було виявляти не тільки християнське милосердя, але і мужність та відвагу. Тому за багатовікову історію Мальтійський хрест набуває поширенняі як прототип військової звитяги. Він представлений у християнстві, зустрічається у нашого славного козацтва, поширений як військова нагорода та емблема.

І, нарешті, герб Одровонж – стріла, що вилітає з лука без тетиви. Це один із найбільш старовинних польських гербів. Належить він шляхетсько-магнатському роду Одровонжів. Представник цього роду Яцек Одровонж (1183-1257 рр.) – визначний польський католицький, священник, домінікан, канонізований святий. Зі своєю міссіонерською і проповідницькою діяльністю він побував у багатьох країнах Східної Європи, зокрема і на Русі у Києві він заснував католицьку церкву Діви Марії, а ще монастирі у Чернігові. Сам символ у різних варіаціях зустрічвється на багатьох гербах польської шляхти.

Таким чином, на старовинному гербі Мрина поєднані символи, які перш за все відображають історію та ідеали польського католицького духовенства монахів домініканців. Ми ставимося до них з повагою.

Ми вдячні польському періоду історії за першу писемну згадку про Мрин, за статус міста з магдебурським право і за пишний герб, що визначав приналежність мринських земель до власності монахів-домініканців чернігівського Борисоглібського монастиря.

І хоч це був дуже короткий період, старий герб назавжди зайняв своє почесне місце.

Але наступні 4 століття історії села Мрин були наповнені багатьма визначними подіями, котрі також заслуговують на своє геральдичне втілення.

Чи до лиця Мрину польський герб?[ред.]

Розбудова незалежної Української держави сприяє зростанню громадянської активності суспільства. Виявляється це, зокрема, у відновленні історичної пам’яті, національної самосвідомості, у прагненні до самовизначення і самовираження місцевих громад. Міста, села, підприємства, навчальні заклади розробляють свої самоврядні символи – герби, гімни, прапори. У нашому селі місце одного із таких символів, якось мимоволі, почав займати старовинний польський герб, що дістався Мрину від монахів-домініканців, які у 17ст. тут господарювали. Оригінальний геральдичний символ і легенди, що з ним пов’язані, припали до душі мринчанам і у свідомості багатьох односельців він став єдинимі безальтернативним гербом нашого села.

Мушу визнати, що я колись також була від нього у захваті. Але, якщо подивитися на цей старовинний герб з історичної точки зору, то візьму на себе сміливість стверджувати, що цей герб в першу чергу визначав приналежність Мрина до земельної власності монахів домініканців і є символом польської колонізації українських територій. Історичні обставини склалися таким чином, що у 16-17ст. Польща приєднавши до себе сусідні литовські, бєларуські та українські землі, перетворилася у найбільшу країну Європи. Польські королі і шляхта, піклуючись про власне збагачення, розробили чіткий план колонізації захоплених територій, що передбачав: територіальну експансію, господарське використання, соціальне розшарування, руйнування засад православної церкви та ополячення українського народу. Поширюючи свою владу на українські землі Польща, на думку істориків, головну ставку робила на окатоличення українського народу. Землі у новозахопленому краї роздавалися на ленному праві, що передбачало виконання військових обов’язків на користь польського короля, що було досить обтяжливим для розжирілої польської шляхти. Тому католицизм поширювався шляхом заснування садиб католицьких гербів. Виразна перевага надавалася домініканцям. Домініканський кляштор існував у Чернігові у 1627р., а його земельні володіння включали тоді і слобідський Мрин.

Ось чому герб тогочасного Мрина прикрашають католицькі символи – кавалерійський Мальтійський хрест і роздвоєна стріла на гербі Одровонж. Навіть собачка зі свічкою втрачає свою привабливість, якщо згадати, що саме домініканці у середньовіччі були найбільш войовничим «жандармерським» загоном папства («пси Господні»), що боровся проти єресі у Європі і стверджував світло католицької віри вогнем інквізиції. Не варто забувати, що за свідченням сучасників, перше що зробили домініканці у Мрині - спалили дерев’яну православну церкву, а вже потім заснували свійкатолицький костьол. Не знаю, чи дійсно там був сліпий настоятель із собачкою поводирем, але переконана, що ніяких печер-лабіринтів у наших піщаних породах не було, та й собачки спаніельчики навряд чи тоді по селу бігали. Собака зі свічкою, смолоскипом чи навіть людською кісткою у лапках це типовий символ домініканців, який дуже часто зустрічається на стінах католицьких соборів, середньовічних замках, що збереглися і до наших днів. Мрину було даровано не тільки пишний герб, але і прийняте рішення про перейменування на Яцкополь. Звідки думаєте така красива назва? А, вірогідно, задля вшанування Яцека Одровонжа (1183-1257рр.) відомого проповідника християнства, дуже шанованого домініканцями, оскільки його родовий герб з роздвоєною стрілою також присутній на гербі Мрина.

Заради історичної об’єктивності варто зазначити, що мова йде про дуже короткий – 20-40 років період в історії Мрина і України. Оскільки чернігово-сіверські землі були відвойовані у Московії і приєднані до Польщі тільки на початку 17 ст. Напередодні, у кінці 16ст., цей спустошений постійними татарськими і турецькими набігами край, почав повторно освоюватися і заселятися, перш за все тому, що його південні кордони були вже під охороною козацтва. З’явилося багато нових поселень, а старі збільшувалися за чисельністю населення і швидко переходили до статусу містечок. Серед поселенців було багато вихідців із Правобережної і Західної України, які тікали сюди, рятуючись від ворожих утисків польської влади та закріпачення. Але і сама польська шляхта сунула слідом, випрошуючи у короля дозволи на створення у новоприєднаному краї своїх фільваркових землеволодінь та католицьких садиб. А щоб дати місцевому населенню трохи зміцнитися і привабити його на свій бік обдаровували різними привілеями. Так, 25 травня 1647 року за наполегливим проханням отця Августина Петриківського містечко Мрин отримало Магдебурське право. І хоч, зазвичай, це мало сприяти пожвавленню господарського розвитку, запровадженню шляхетського самоврядування, певні пільги для мринських міщан, в умовах тогочасного Мрина це мало дуже обмежений характер. І свідчило перш за все про прагнення двох заповзятих церковних діячів закріпити за собою ласий Мринський земельний наділ. Вся адміністративна і судова влада на місцях зосереджувалася у руках капітанів-представників польського короля, а головним їхнім завданням було забезпечити всебічну підтримку інституції католицької церкви і польської держави.

Не оцінили польських дарунків і тогочасні жителі Мрина, які взяли активну участь у національно-визвольній війні 1648-1654 рр. українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польського поневолення. За архівними даними чоловіче населення Мрина майже повністю покозачилося, а містечко стало центром Мринської сотні Ніжинського, а у ХVІІІ ст. – Київського полку. У роки визвольної війни Ніжинський полк знищив у Мрині 300 польських жовнірів (солдат). Вже у 1648 р. знахабнілих домініканців, а разом з ними польську шляхту було вигнано козаками з Ніжина і Мрина, а відтоді відійшов у небуття і принесений ними герб.

Більш ніж чотирьохсотлітня історія Мрина містить в собі багато визначних сторінок – козацьке самоврядування проіснувало в Мрині 100 років, село було осередком розвитку освіти, культури, партизанського руху, наші односельці уславилися ратними і трудовими досягненнями. З огляду на це шанобливе ставлення до старовинного польського герба монахів-домініканців є, м’яко кажучи, недоречним.

Тому звертаюся зі сторінок районної газети до шановних односельців – однодумців і опонентів, краєзнавців і патріотів, небайдужих і креативних депутатів і членів виконкому Мринської сільської ради – давайте спільно попрацюємо над символікою нашої громади. Переконана, що вона заслуговує на більш яскраве і красномовне самовираження.