Демиденко Олександр Степанович

Матеріал з Wiki Носівщина
Олександр Демиденко

Олександр Степанович Демиденко (народився 6 квітня 1940 в селі Будилка Лебединського району Сумської області) — поет-пісняр, автор текстів понад 200 пісень. З 2005 Олександр Демиденко живе в селі Коробчине Носівського району, друкується в районній газеті. Багато його віршів присвячено Носівському краю та жителям Носівщини.

Життєпис[ред.]

Свідок голоду 1947 року, який стався через недорід, у школі дітям варили баланду, картоплі не було, їли липові бруньки.

1957 за бажанням батьків поступив у навчатися в медучилище на військового фельшера. Провчився один семестр, зрозумівши, що цей фах не для нього.

1958 за комсомольською путівкою поїхав на шахти Донбасу, працював у Горлівці, на шахті 8а імені Сталіна (зверхкатегорійна за загазованістю) — прохідником, лісогоном (подавав ліс для закріплення лави). На шахті часто були вибухи газу в яких гинули шахтарі, проте ніхто цього не афішував — загиблих ховали біля терикона.

1959 повернув підйомні і поїхав у Жданов (нині Маріуполь) 1959-1961 працював у СМУ Хім, працював на штукатуренні Донецького театру з бригадиром Зінкевичем.

В 1960 був свідком відкриття театру (перша вистава режисера Вєтрова, «Сила любви»). Тоді до металургів приїжджали письменники Михайло Стельмах, Євмен Доломан, Василь Земляк, Володимир Торін.

Друкувався в газеті «Приазовський рабочий» був учасником літстудії. Дав зошит з віршами (російською мовою) Михайлу Стельмаху. Стельмах побажав йому писати українською і запропонував направлення в Київський університет. Демиденко попросив направлення в Чернівці, де, як вважав, його краще научать.

Поступав у військовій формі. Почав навчання 1 вересня 1961, хоча 2 місяця студетів направили в вінницьку область, село Іванька Липовецькго району в колгосп збирати кукурудзу. Керував студентами Арват Федір Степанович. Студенти все позбирали і побудували будинок до ферми. Кожному дали 40 карбованців і кожному курку на двох.

Аня Маціброда була старостою групи. Студент Йосип Храпко (зі Снятина, автор слів чернівецького вальсу, пісні Смерековий вітер), був старостою в сусідній групі. Український мовознавець Арват Федір Степанович очолював профспілку університету, давав талони на дієтичне харчування.

1963 вийшла на сцену написана восени 1963 пісн «Плаче захмарене небо».

Олександр Демиденко згадує, що в ті роки на зустрічі зі студентами приїждали Дмитро Павличко, який якраз повернувся з Куби. Його виступ викликав фурор в Університеті. Виступала молода дівчина, поетеса Ліна Костенко.

Англійську мову викладав Кофман, який закінчив Ньюйоркський університет.

Олександра залишали в аспірантурі, він відмовився. Був направлений в Чернігівський облвно, козелецький район. Попросився в Новгород-Сіверський, направили в Мамєкіно, забите село, де викладав українську мову й літературу, заставили ще й викладати англійську мову. В 1966-1969 три роки відпрацював у Мамєкіно.

З 1969 працював у Сумах в обласному будинку народної творчості, де відповідав за клубні установи Сумщини.

З 1971 — в Києві.

Творчість[ред.]

Автор збірок «Плаче захмарене небо», «Дивосон», «Калинові дзвони».

У доробку поета також є книжки для дітей «У сузір'ї внуків», «Лисиччине дзеркало», «Україна в нас одна», «Місяць художник», «Пори року»

До 70-річного ювілею поета вийшло два компакт-диски найкращих пісень. Його твори – „Материнський рушник”, „Диво-сон”, „Голодомор”, „Мальви”, „Плаче захмарене небо”, „Запитай у спогадів про квіти” та інші покладені на музику відомих українських композиторів.

Дружив з першим космонавтом Леонідом Каденюком. Його пісня про Каденюка перекладена англійською.

Є автором гімну Носівського району, гімну Бобровиці, гімну Володькової Дівиці.

1973 року відзначалося 30-річчя десанту, яким керуваав Леонід Брежнєв. Олександр Демиденко написав вірш до ювілею.

Плаче захмарене небо

«Плаче захмарене небо» — пісня на музику Ярослава Вишиваного та слова Олександра Демиденка. Ця пісня, написана в жовтні 1962 року, стала народною.

У жовтні 1962 року студент факультету української філології Чернівецького університету Ярослав Вишиваний (1935-2010) був засмучений через те, що його покинула кохана дівчина. Щоб розрадити товариша по кімнаті гуртожитку, студент цього ж факультету Олександр Демиденко написав слова до мелодії, яка на той час уже була написана Ярославом і яку той грав на власному баяні. Баян був великою цінністю, тому хлопці боялися, щоб його не вкрали. Ярослав закінчив Теребовлянське культосвітнє училище, а спм родом із Юстинівки Теребовлянського району Чернівецької області.

Пісню відразу стала популярна серед студентів університету, вперше на сцені її виконав 1963 року університетський хор, яким керував Степан Сабадаш.

Пісню виконувало тріо «Либідь», тріо Криниченька, тріо сестер Сокальських[1].

Декілька десятків років пісня була заборонена радянською цензурою як «песимістична і така, що не відображала радянської дійсності»[2].

Родина[ред.]

Син Руслан закінчив українсько-фінський європейський університет, загинув у 33 роки, залишив трьох дітей (3, 9, 11 років)

Онук, Влад Русланович Демиденко — станом на 2019 студент 4 курсу Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, актор драми й кіно, грає в спектаклі “Віра, Надія, Любов…(Яма)” Театру на Подолі.

Онука, Вероніка Русланівна навчається режисурі в університеті Поплавського.

Павлик, учень 8-го класу, 141 школа в Києві.

Донька Тетяна живе у Швейцарії, має четверо дітей.

Олександр Демиденко[ред.]

На основі нарису Миколи Рудакова

Батьки-інженери хотіли бачити сина медиком, тому після закінчення школи Олександр вступив до військового медичного училища. Та військового лікаря із Олександра не вийшло, він відразу зрозумів, що це не його доля і залишив навчання. Працював на Донбасі — в шахті, потім працював у місті Маріуполі на будівництві.

Якось перед робітничою аудиторією виступали українські письменники: Михайло Стельмах, Василь Земляк, Євген Доломан. І молодий робітник Демиденко скористався нагодою та показав свої перші твори видатним корифеям українського письменства.

- А чому пишеш російською? - запитав Михайло Стельмах. — Треба тобі вчитися.

​І написав молодому автору рекомендацію до Київського національного університету. Та Олександр Демиденко вибрав Чернівецький університет. Після університету, кілька років, Олександр Демиденко працював вчителем в Бобровицькому районі на Чернігівщині. Написав гімн села Марківці. А з 1971-го року - живе і працює в столиці України.

Поет, написав багато віршів для дітей та юнацтва. Його дитячі книжки написані з добром і любов'ю, але найвідоміший твір, який написав Олександр 1962 року, ще студентом у Чернівцях разом з Ярославом Вишиваним — це популярна пісня «Плаче захмарене небо». Зустрічається з читачами. Його інтерв'ю є в фондах Українського радіо.

Примітки[ред.]

  1. Плаче захмарене небо. Виконує тріо сестер Сокальських Золотий Фонд української естради. Запис 1998 року
  2. Шлягер і політика Газета «День», Галина Пагутяк, 24 травня 2018

Посилання[ред.]