Какало Олексій Васильович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Олексій Какало

Олексій Васильович Какало (народився 27 січня 1942 у селі Держанівка) — живописець-пейзажист і портретист. Член Національної спілки художників України (1977). Заслужений художник України (2001), голова обласної Спілки художників України. Автор портретів скульптора В. Богомолова, «Портрету матері», «Українки», полотен «На дорогах війни», «Чернігівська весна», «Повінь на Десні», «Новгород-Сіверський» та інших.

Життєпис[ред.]

Закінчив Київський художній інститут (1971; викладачі Юлій Ятченко, Петро Басанець, Карпо Трохименко, Віктор Пузирков).[1]

Працював у Чернігові: у художньо-виробничих майстернях (1971–1997), головним художником (1974–1975).

Від 1997 – в Чернігівській обласній організації НСХУ: відповідальний секретар, від 2000 – голова.

Творчість[ред.]

1997–1998 реставрував та розписував надалтарну частину Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського собору (Чернігівська область).

Учасник обласних, всеукраїнськиї, всесоюзних, міжнародних мистецьких виставок від 1971.

Персональні виставки – у Чернігові (1993, 2003), Києві (1993, 2006), Славутичі (Київ. обл., 1994).

Основний жанр – тематична картина; створює також портрети, пейзажі, натюрморти у реалістичній манері.

Окремі полотна зберігаються у музеях Чернігова, Новгорода-Сіверського, Чугуєва (Харків. обл.), міст Мозир, Могильов, Галереї ім. Г. Ващенка (Гомель; усі – Білорусь).

Основні твори:

«Натюрморт із ромашками» (1973), «П. Богомолов», «Мати» (обидва – 1974), «На дорогах війни», «В. Корж» (обидва – 1976), «Українка» (1983), «Розвідники підземних надр» (1984), «Спадщина» (1987), «Весна іде» (1991), «Фієста» (1992), «Голод. 33-й рік» (1993), «Чернігівська Десна» (1994), «А. Мордовець», «Автопортрет» (обидва – 1995), «Повінь на Десні» (1998), «Чернігів старовинний» (1999), «Материнська пісня» (2001), «Сонячне мереживо» (2002), «Волошки в житі» (2004), «І. Круш» (2005), «Чернігівські весілля», «Півонії на підвіконні» (обидва – 2006), «На Спаса» (2008), «Від храму до храму» (2009); цикли – «По Білому морю» (1977), «По Середземному морю» (1981).

Какало Олексій Васильович[ред.]

Нарис із книги: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Серед художників, вихідців з Носівщини, поряд з іменами Сергія Федоровича Шишка, Миколи Семеновича Самокиша, Андрія Васильовича Пархоменка, Миколи Івановича Стратілата та інших наших відомих митців, знаходиться ім’я Олексія Васильовича Какала.

Народився малий Олексій в січні 1942 року, першої воєнної зими, в селі Держанівці. Його дитинство припало на тяжкі воєнні та повоєнні роки і життя зовсім не балувало те покоління дітей війни.

Першими його художніми спробами були малюнки сажею, а мольбертом служила піч. Хлопчик старанно повторював мамині замальовки для вишивання, за що йому іноді пререпадало.

Не одразу Олексій визначився зі своїм життєвим покликанням: після навчання в школі та залізничному училищі, служби в армії, він став студентом Київського художнього інституту. Викладачами у нього були народні художники СРСР та України – Віктор Пузирков, Карпо Трохименко, Петро Басанець. Під впливом їхньої творчості відбувалося становлення молодого художника. Він пробував себе у різних стилях живопису: як портретист, пейзажист, майстер побутового жанру, і скрізь зумів створити визначні роботи.

Портрети скульптора В. Богомолова, художників Олексія Котлярова та Федора Кравчука, «Портрет матері», «Портрет Українки», «Студентка Ірина», «Співає Іван Труш», «Портрет дочки», «А сорочка мамина серцю мила» та інші стають широко відомими і приносять Олексію Какалу визнання і славу одного з найкращих українських митців цього жанру.

Вже понад сорок років заслужений художник України Олексій Васильович Какало працює в Чернігові, нині очолюючи обласний осередок Національної спілки художників України. Його творчість нерозривно пов'язана з історією, природою, культурою, людьми нашого краю. Цикл картин «Чернігів і чернігівці» об'єднав такі значимі полотна, як «Весілля», «Хресна хода», «Водохреща. Купання на Десні», «На Спаса», «Маковій», «Материнська пісня» та інші. В них живе душа українського народу.

Одна з найкращих робіт художника – «Спадщина», написана ще в 1987 році, була представлена на художній виставці Всесвітнього форуму українців і викликала загальне захоплення.

Чернігівський поет Петро Куценко, делегат форуму, так відгукнувся на картину: «Красиві, розпашілі від співу обличчя сільських жінок, вбраних у народні костюми. Вони вже не молоді, але як же молодо світяться їхні очі, а від цього й постава кожної не скута, а легка, розпрямлена. Ніби вже до танцю готові. Тим часом цей жіночий гурт співає за роботою – за прядками, що шурхотять, як і століття тому шурхотіли по сільських оселях довгими осінніми та зимовими вечорами. Скільки за ними було переговорено й переспівано. І про власне життя-долю, і про те, чим люд жив і живе».

Прообразом цих жінок-українок послужили учасниці держанівського фольклорного ансамблю, відомого в області.

Перегукується із «Спадщиною» і картина «Материнська пісня». Сільські жінки задумливо і лірично співають за столом в літньому саду про те, що тривожить їхню душу, навіює щем і смуток. Автор повертає глядача в далеке вже минуле, щире і доброзичливе, пам’ятне для усіх, хто виріс у сільській глибинці.

Значну частину творчого доробку художника складають пейзажі та натюрморти. Краєвиди Чернігівщини, рідної Держанівки, мальовничого Седнева, сусідньої Гомельщини надихають Олексія Васильовича на творення. «Чернігівська весна», «Повінь на Десні», «Новгород-Сіверський» та інші полотна нікого не залишають байдужими. З під його пензля виходять усе нові й нові картини, які торкаючись наших душ своєю добротою і щирістю, відкривають для глядачів прекрасне в оточуючому нас світі, хвилюють і зворушують.

У 2012 році відбулися дві персональні виставки художника. Перша, під назвою «На пульсі часу», відбулася в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана. Інша – в чернігівському залі Національної спілки художників.

Подолавши 70-літній рубіж, Олексій Васильович Какало залишається все таким же натхненним і завзятим, сповненим задумів і бажання творити, ще не раз залишити схвильований слід в душах людей.

Примітки[ред.]

Посилання[ред.]

Література[ред.]

  1. Олексій Какало. Живопис: Каталог. К., 2006.
  2. Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.