Кишенько Марія Герасимівна

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Марія Кишенько

Марія Герасимівна Кишенько (Сокольська) (1920, с. Мрин1995, Ніжин) — науковець-філолог, педагог вищої школи, кандидат філологічних наук, доцент, автор досліджень із сучасної української мови.

До життєпису[ред.]

З дитинства мала хвору ногу. До Німецько-радянської війни закінчила два курси мовно-літературного факультету. Два роки окупації трудилась у батьків у селі Мрин. Після закінчення німецької окупації таки продовжила освіту у Ніжинському педінституті, який закінчила з відзнакою в 1945.

Була залишена в інституті на кафедрі української мови, де викладала майже 50 років.[1]

У 1958 році вийшла заміж, чоловік — Сокольський Володимир Петрович, історик, учитель. 1977 змінила прізвище на Сокольську.

У 1963 стала кандидатом філологічних наук, захистивши дисертацію “Спеціальні конструкції з дієслівним керуванням у сучасній українській літературній мові в зіставленні з російською мовою”.

Вивчала і описала творчість мовознавця Іллі Миколайовича Кириченка.

Серед її робіт:

  • “Вклад випускників Ніжинського історико-філологічного інституту в розвиток філологічних наук”.
  • “Сучасна українська літературна мова. На допомогу студентам-заочникам педінститутів” (Разом з колегами Герасименком Д.Д. і Сенчуком І.В., 90 сторінок).

Наукові роботи Марії Герасимівни друкувались в журналі “Українська мова і література в школі”, в “Наукових записках НДПІ”.

У 1972 стала доцентом. Багато років керувала діалектичним гуртком, була керівником студентської групи.

У неї все було чудове…[ред.]

Нарис із книги Тамари Дмитрівни Пінчук «Зірки залишають слід…», сторінки 23-26.

Багато років я знала Марію Герасимівну. Ми жили з нею в одному будинку, в іститутському дворі, наші двері виходили в один коридор. Сусіди, і добрі сусіди, краще не скажеш. Вона любила мого маленького сина, і його фотографія висіла у неї над ліжком. Ми не могли не обговорювати найрізноманітніші питання інститутського життя, ми не могли не ділитися хлібом-сіллю, коли виявлялось, що чогось раптом нема в квартирі, забули купити вчасно. Крім того, я ще часто допікала її питаннями про те, де поставити кому чи правильно написати певне слово, вона - спеціаліст.

Марія Герасимівна була мужньою жінкою. У неї з дитинства була хвора нога і носити незручне ортопедичне взуття було важко, було боляче. Добре, що хоч жила вона недалеко від знаменитого корпуса - метрів двісті. Ну, а потім підніматись по крутих сходах корпуса знову ж таки було нелегко. Але вона все те переборювала.

Їй вдалось до Вітчизняної війни закінчити два курси мовно-літературного факультету. Два роки окупації протрудилась вона у батьківській оселі у селі Мрин. А тоді ж таки продовжила освіту у Ніжинському педінституті. Вона закінчила інститут з відзнакою. Із сорока п’яти предметів, позначених у дипломі, лише дві оцінки “добре”. Всі останні - відмінні. Отака Марія Герасимівна.

І не дивно, що саме її залишили працювати в інституті на мовній кафедрі філологічного факультету. В одній із її характеристик того часу було сказано: “Після закінчення інституту у 1945 році М.Г.Кишенько була залишена в інституті на кафедрі української мови як випускниця, що виявила під час навчання відмінні здібності та нахил до наукової роботи”. Чи не все свідоме життя Марія Герасимівна викладала в інституті сучасну українську мову та історію української літературної мови.

Їй завжди хотілось поділитись із кимось найближчим з новими здобутками у дослідженні курсу історії української літературної мови. Віднайдені нею монографії, ще якісь філологічні джерела з її предмету негайно були з радістю показані мені. Не дивно, що її цікавили і постаті видатних мовознавців. Знаю, що працювала Марія Герасимівна над творчістю такого видатного мовознавця, як Юхим Федорович Карський. Це був видатний білоруський мовознавець, літературознавець, фольклорист, словом, людина із світовим іменем. Вона вивчала і описала творчість Іллі Миколайовича Кириченка. Він, як і Карський, теж випускник нашого вузу, видатний мовознавець, який працював над проблемами правопису і теоретичної розробки питань, пов'язаних з виданням словників.

У плані наукової роботи Марією Герасимівною була виконана солідна робота “Вклад випускників Ніжинського історико-філологічного інституту в розвиток філологічних наук”. Разом з колегами Герасименком Д.Д. і Сенчуком І.В. була створена для студентів-заочників грунтовна робота на 90 сторінок “Сучасна українська літературна мова. На допомогу студентам-заочникам педінститутів”. Робота мала цінний практичний аспект.

Наукові роботи Марії Герасимівни друкувались в журналі “Українська мова і література в школі”, в “Наукових записках НДПІ”.

Як і усім науковцям педвузу, Марії Герасимівні треба було обирати тему дисертації. Вона й обрала: “Спеціальні конструкції з дієслівним керуванням у сучасній українській літературній мові в зіставленні з російською мовою”. У 1963 році Марія Герасимівна стала кандидатом філологічних наук.

Марія Герасимівна користувалась великою пошаною у тих, хто її знав. Її любили й високо цінували студенти-філологи, які мали щастя слухати її лекції, і які далі несли у своє педагогічне життя захоплення словом, рідною мовою, так властиве Марії Герасимівні.

Її колишній студент, поет Анатолій Шкуліпа у своїх спогадах про незабутнього вчителя сказав так:

"Марія Герасимівна Кишенько була неперевершеним майстром-філологом! Покалічена фізично (як нестерпно важко давалися їй півтори сотні метрів з інститутського будинку до гоголівського корпусу, а потім, після виснажливого трудового дня, назад, за допомогою милиць!), зате настільки наснажена високим духом!... Ми диву давались, як зачаровано Марія Герасимівна проводить лекційні й практичні заняття з української мови... Ви слухали, як синичка задзвонює-сповіщає про прихід весни-красуні?... А жайвора в полі слухали?... А соловейка в травневі ночі?... Все це Марія Герасимівна про нашу рідну українську мову. Без гіпербол. Я сидів, як муха у храмі, слухаючи цю чудесну музику. Душа моя терпла і мліла в неповторній мелодиці української мови, у найглибших шпаринах почуттів озивалася, хутенько зв’язувалася у вузлики на пам’ять, з яких потім народжувались пристрасні вірші. Жодного разу Марія Герасимівна не застогнала від болю, а, може, й сама про нього забувала - так захоплювалася улюбленою справою...”.

Випускник інституту 1958 року, академік, доктор філологічних наук Арнольд Панасович Грищенко знав Марію Герасимівну ще молодою викладачкою:

“Марія Герасимівна Кишенько залишилася у моїй пам’яті як уособлення особливо трепетного ставлення до свого викладацького обов’язку. Вона, не маючи тоді наукового ступеня, виявляла глибоку ерудицію з питань історії української літературної мови та стилістики, надавала особливої уваги мовним деталям, зокрема тим, які, за сучасними уявленнями, формують мовну особистість, культуру усного й писемного мовлення”.

Маючи глибокі мовознавчі знання, велику пошану серед наукового світу, Марія Герасимівна систематично давала відзиви на автореферати, рецензувала дисертації. Вона прорецензувала книжку письменника Б.Антоненка-Давидовича “Як ми говоримо” (204 сторінки машинопису); посібник з історії української літературної мови професора А.А.Москаленка; “Посібник з практикуму української літературної мови” доцента Н.Ї.Тоцької; програми з історії української літературної мови, сучасної української літературної мови, з української мови (для школи). Від себе скажу: Марія Герасимівна була видатним мовознавцем. У 1972 році вона стала доцентом. Марія Герасимівна багато років керувала діалектичним гуртком, була керівником студентської групи. Вона просто була доброю людиною, часом допомагала студентам матеріально. Кілька років діяв в інституті закон: не впускати в аудиторію студентів, які запізнилися на заняття. Це була боротьба за хорошу дисципліну. Марія Герасимівна впускала в аудиторію тих, хто запізнився. Не обов’язково треба було проспати. А от поїзд, сільська машина, автобус (а з цією справою було часом погано) могли й запізнитись. Так міркувала Марія Герасимівна.

У 1958 році вона вийшла заміж. Це був Сокольський Володимир Петрович, історик, учитель. Вони давно симпатизували один одному. І лише в 1977 році Марія Герасимівна стала Сокольською. Ця мила пара побудували собі затишний будиночок недалеко від інституту, посадили садок і багато квітів, і кохались в усьому тому.

Хочу тут сказати ще про таке. Марія Герасимівна уміла захоплюватись, милуватись навколишнім світом. Вона всьому давала високу оцінку. У неї все було чудовим. Це її улюблене слово. У неї в садочку росли чудові троянди, чудове горіхове дерево. Вона тільки-но прочитала чудову дисертацію, яку їй дали на рецензію. А коли я часом підсовувала їй свій рукопис, то знала: він буде чудовим. Отож, і захотілось мені цю її рису винести у заголовок.

Але життя не вічне. Тихенько, один за одним відійшла ця пара в інший світ. Чотири мої чудові троянди лягли на домовину моєї дорогої колеги і сусідки.

Примітки[ред.]

  1. Історія кафедри, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, переглянуто 27 грудня 2019

Літратура[ред.]

  1. Пінчук, Тамара Дмитрівна. Зірки залишають слід… / Т. Д. Пінчук. - Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2005. - 115 с. : фотоіл., портр. - (До 200-ліття Ніжинської вищої школи). - 4.20 грн.