Клименко Іван Євдокимович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Іван Клименко

Іван Євдокимович Клименко (народився 28 серпня / 9 вересня 1891 в селі Рівчак-Степанівка — помер 26 листопада 1937) — український і радянський революціонер, більшовик, червоний козак, політик, діяч Комуністичної партії, народний комісар земельних справ Української СРР. Репресований, розстріляний, посмертно реабілітований.

Життєпис[ред.]

Народився в селянській, робітничо-християнській родині. Закінчив земську сільську школу, з 1905 року працював складальником у друкарні в Києві.

Член РСДРП(б) з 1912 року. Відбув 2 роки ув'язнення і 4 роки заслання за революційну діяльність. Вів нелегальну партійну роботу в Ростові-на-Дону, Полтаві, Харкові, Іркутську, Верхньоудинську, Новомиколаївську. У березні — травні 1917 року — заступник голови Новомиколаївської Ради в Сибіру.

У травні 1917 року повернувся до Києва, був секретарем Київської профспілки друкарів, членом Київського міського комітету РСДРП(б), членом Київської міської ради робітничих депутатів та членом Центральної ради фабрично-заводських комітетів. Брав активну участь у січневому збройному повстанні 1918 року, очолював страйковий комітет.

Член ЦВК Радянської України. У березні—квітні 1918 — народний секретар праці радянської Української Республіки. У 1918—1919 роках — на підпільній роботі в Харкові (член Харківського підпільного обласного комітету КП(б)У), Одесі (секретар Одеського підпільного обласного комітету).

У 1919 році — комісар 45-ї стрілецької дивізії, голова Житомирського військово-революційного комітету.

У грудні 1919—1920 — заступник голови Київського губернського революційного комітету. У 1920 році працював головою Київського губернського комітету КП(б)У.

З березня 1920 — завідувач Одеського губернського відділу управління, голова виконавчого комітету Одеської губернської ради. У 1920—1921 — голова виконавчого комітету Катеринославської губернської ради. Потім виконував доручення ЦК КП(б)У в Запорізькій губернії.

У 1922—1925 — народний комісар земельних справ Української СРР, заступник голови Ради Народних Комісарів Української СРР.

У січні — грудні 1925 — 2-й секретар ЦК КП(б)У, у грудні 1925 — жовтні 1927 — секретар ЦК КП(б)У. Входив до складу ВУЦВК, Всеросійського ЦВК та ЦВК СРСР.

У 1927 — грудні 1929 — заступник народного комісара землеробства Російської РФСР, голова Спілки сільськогосподарської кооперації. У 1929 році працював головою Всесоюзного центру машинно-тракторних станцій (Трактороцентру). У грудні 1929 — 1930 року — заступник народного комісара землеробства СРСР.

У 1930 — голова виконавчого комітету Сибірської крайової ради. У липні — 26 серпня 1930 — голова виконавчого комітету Західно-Сибірської крайової ради.

У 1932—1933 — начальник Середньоазіатської залізниці. У 1933—1934 — начальник Рязансько-Уральської залізниці, член Колегії Народного комісаріату шляхів СРСР.

У 1934 — травні 1937 — заступник начальника зернового управління Народного комісаріату землеробства СРСР.

13 травня 1937 заарештований органами НКВС. Розстріляний в Москві. Реабілітований посмертно 1956 року. Його ім'ям у 1974–2014 роках була названа Преображенська вулиця у Києві.

Посилання[ред.]