Лозицький Володимир Сергійович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Володимир Лозицький

Володимир Сергійович Лозицький (народився 1 лютого 1948 в селі Макіївка — помер 6 грудня 2019) — історик, архівіст, кандидат історичних наук, професор, заслужений працівник культури України.

Життєпис[ред.]

1978 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Від 1978 і до 1991 працював в Інституті історії партії при ЦК Компартії України на різних посадах — оператор, старший науковий співробітник, заступник директора.

У 1984 захистив кандидатську дисертацію про мобілізуючу роль партійно-радянської преси України в роки Великої Вітчизняної війни (1941–1945).

В березні 1991 призначений заступником начальника Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України, водночас з 1998 р. працював завідувачем кафедри архівознавства, професором Київського національного університету культури і мистецтв.

2000—2013 — директор Центрального державного архіву громадських об'єднань України.

Член редколегій журналів «Архіви України» та «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», міжвідомчого збірника наукових праць «Архівознавство. Археографія. Джерелознавство», «Вісника САУ», історико-меморіального серіалу «Подвиг на віки: Книга Пам'яті України: Місто-герой Київ», багатотомного видання «Літопис УПА», щорічника «Україна дипломатична» та інших видань.

Член Виконкому та Європейського бюро (ІСА/EUR) Міжнародної ради архівістів.

Громадська діяльність[ред.]

Протягом 2001–2004 рр. — голова правління Спілки архівістів України.

На XIII Міжнародному конгресі архівів, що проходила 1996 р. у Пекіні, обирався членом Виконкому Міжнародної ради архівів та заступником голови Європейського бюро архівів (1996–2000).

Успішно провів переговори в Канаді й Швейцарії щодо повернення в Україну архівних фондів: «Державний центр УНР в екзилі» та «Надзвичайна дипломатична місія УНР в Берні» (1918–1926).

Публікації[ред.]

Автор і упорядник понад 100 праць з історії України й архівознавства, зокрема:

Монографії:

  • «Історія міжнародного архівного співробітництва (1898–1998 рр.)» (К., 1999),
  • «Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991 рр.)» (К., 2005),
  • «Війна без пощади і милосердя: Партизанський рух в тилу вермахту в Україні. 1941–1944 рр.» (К., 2005),
  • «Бунтівник. Життя і смерть Миколи Хвильового» (К., 2009),
  • «Радянські партизани 1941–1944: світло й тіні» (К., 2010),
  • «Радянський рух Опору на окупованій території України» (К., 2010);

Науково-довідкові видання:

  • науково-довідкового видання «Україна партизанська. 1941–1945 рр. Партизанські формування та органи керівництва ними» (К., 2001);

Збірки документів:

  • «Голод 1932–1933 років в Україні: очима істориків, мовою документів» (К., 1990),
  • «Від Полісся до Карпат. Карпатський рейд Сумського партизанського з'єднання під командуванням С. А. Ковпака (червень-вересень 1943 р.): очима учасників, мовою документів» (К., 2005),
  • «Винниченко й українська соціал-демократія (1900–1919)» (К., 2008),
  • «Голодомор 1932–1933 років в Україні: злочин влади — трагедія народу» (К., 2008),
  • «Українська політична еміграція 1919–1945» (К., 2008),
  • «Провісники свободи, державності і демократії. До 20-ї річниці створення Народного Руху України» (К., 2009),
  • «Історія державної служби в Україні. Том 5, книга 1: 1914–1991» (К., 2009),
  • «Партизанская война на Украине: Дневники командиров партизанских отрядов и соединений, 1941–1944» (М., 2010),
  • багатотомне видання «Літопис УПА» та ін.

Відзнаки[ред.]

Має нагороди:

  • медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва» (1982),
  • орден «За заслуги» III ступеня (2007),
  • відзнаку Народного Руху України «За заслуги перед українським народом» II ступеня (2009);
  • трудову відзнаку «Знак пошани» (2010)
  • численні подяки за наукову та громадську діяльність.

Лауреат премії Національної академії наук України (2005) за найкраще історичне дослідження подій Великої Вітчизняної війни 1941–1945 в Україні.

Посилання[ред.]