Мень Есфір Ісаївна

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Есфір Мень

Есфір Ісаївна Мень (народилася 27 грудня 1911 або 9 січня 1912 за новим стилем у Носівці — померла 27 листопада 2004) — лікар-терапевт, відмінник охорони здоров'я СРСР, учениця академіка М. Д. Стражеска. 35 років працювала в Носівській центральній районній лікарні.

Родина[ред.]

Чоловік: Мень Ісак Мусійович

Донька: Мень Бела Ісаківна (нар. 1948) — педагог і перекладач, державний службовець.

Відзнаки[ред.]

Наказом Міністра охорони здоров’я СРСР 3 червня 1969 року вона була нагороджена знаком «Відміннику охорони здоров'я»

Мала численні Почесні грамоти і подяки, медалі – «Ветеран праці», «За звитяжний труд», «50-річчя перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941-1945» і інші нагороди.

Мень Есфір Ісаївна[ред.]

Нарис у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Мень Есфір Ісаївна народилась 27 грудня 1911 року (9 січня 1912 за новим стилем) у м. Носівка Чернігівської області. Її тато, Ісай Йонович, був простим колгоспником, брав участь у Першій світовій війні 1914 р. Мати, Бася Ісаківна, була домогосподаркою. З дитинства маленьку Есфір вирізняла надзвичайна жадоба до знань. Книга була її першою подругою і порадником. Саме книга допомогла сформуватись її особистості, розвинула почуття гуманізму і любові до людини, які вона пронесла через усе своє життя. Служіння людині стало головним принципом і сенсом її життя.

Ще з дитинства Есфір мріє стати лікарем. Закінчивши у 1928 р. Носівську семирічку, вона вступає до Ніжинського медичного технікуму, де отримує фах фельдшера, і 1931 року їде за призначенням в с. Моровськ, Остерського (нині Козелецького) району, а наприкінці цього ж року повертається в рідну Носівку, на роботу фельдшером в районну лікарню. Прагнучи вдосконалювати свої знання, Есфір, у 1933 році вступає на перший курс лікувального факультету Першого Київського медичного інституту. Наполегливо вивчає майбутній лікар медичні дисципліни, досконало опановує методику і техніку обстеження хворого, з великою увагою слухає лекції видатних педагогів - вчених і лікарів із світовим ім’ям. Серед них були: академіки Микола Дмитрович Стражеско, Макс Мусійович Губегриць, професори Борис Микитович Маньковський, Михайло Сергійович Спіров та інші корифеї вітчизняної медицини…

У 1938 році Есфір відмінно складає державні іспити і отримує диплом лікаря-терапевта «з відзнакою». Сам академік М. Д. Стражеско, терапевт і кардіолог, чиє ім'я носить сьогодні Київський науково-дослідний інститут кардіології, оцінює її знання з терапії «на відмінно». Їй пропонують залишитися працювати в КМІ на кафедрі патологічної анатомії, але Есфір обирає для себе практичну медицину. Її трудовий стаж як лікаря починається в м. Талалаївка Сумської області, де вона працює в районній амбулаторії по 1941 р.

Цей рік, рік початку Великої Вітчизняної війни, страшним болем, тяжкими втратами, людськими стражданнями і трагедіями увійшов в серце Есфір Ісаївни, ще зовсім молодої 30-річної жінки – дружини і матері. Її чоловіка – Меня Ісака Мусійовича мобілізують на війну, сама ж вона з двохрічним сином евакуюється в Абдулінский район Чкаловської (нині Оренбурзької) області. Там до неї приходить сумна звістка: в листопаді 1941 року трагічно гинуть її батьки. Під час окупації Носівки німецькими фашистами, за наказом гітлерівців, їх вивозять до м. Ніжина, де розстрілюють разом з багатьма іншими євреями.

Однак, її душа не зачерствіла від горя і болю. Там, в далекому Заволжі, завідуючи амбулаторією радгоспу, спрямовує вона усі свої знання і сили на організацію медичної служби, відвідує ферми, польові стани, оселі, проводить безсонні ночі в лікарні…Татари і башкири, чуваші і мордвини, казахи, росіяни і українці, чиї рідні воювали на фронтах, відчули на собі справжню турботу про їх здоров’я і добре серце молодого лікаря з далекої України. Там, разом з ними, затамувавши подих, з надією і болем слухає вона зведення інформбюро про події на фронтах, про запеклі бої, про тяжкі людські втрати. Минають довгі чотири роки, сповнені тривог за долю близьких і рідних. І ось, нарешті, радісна і довгоочікувана звістка про перемогу над фашизмом.

У березні 1946, вже досвідченим лікарем повертається Есфір Ісаївна з сином в дорогу серцю Носівку, на роботу в Носівську районну лікарню – спочатку лікарем-ординатором, завідуючою райамбулаторією і потім – завідуючою терапевтичним відділенням. В 1946 року повертається з війни і її чоловік, Мень Ісак Мусійович, котрий у майбутньому працюватиме завідувачем кредитного відділу районного відділення Держбанку. Попереду їх чекає велике життя, життя для людей, заради їх здоров'я і щастя.

Тяжкі повоєнні роки: довкола руїни, голод, холод, хвороби…Починається велика і тяжка робота в районній лікарні: стаціонар, поліклініка, виклики до хворих, робота в військкоматі… Пізніше додаються обов'язки районного терапевта.

Майже півстоліття самовіддано слугувала вона людям, з них – 35 років лікарем Носівської райлікарні. Важко порахувати, скільки безсонних ночей проведено в лікарні, біля хворих, скільки вилікувано людей, врятовано від страшної смерті?! Мабуть, не одне покоління носівчан! Дорогами і бездоріжжям, часом пішки, у дощ і снігову заметіль, у будні і свята, вдень і вночі поспішала вона за покликом серця, туди, де чекали на неї хворі… Для всіх знаходила Есфір Ісаївна добре слово, заспокоювала, дарувала надію на одужання, добираючи вірну стратегію і тактику лікування. З душею і співчуттям сприймала вона людську біду, з незмінною увагою і чуйністю ставилась до пацієнтів, віддаючи їм свій багаторічний досвід і талант лікаря. Вже від однієї її появи хворі відчували полегшення; вони свято вірили, що лікар Мень Есфір Ісаївна зробить усе можливе, аби їм допомогти.

Біля її кабінету в поліклініці було завжди багатолюдно. Вже давно закінчились години прийому, але лікар Мень ще на своєму посту, вона прийме усіх до останнього чоловіка! І так щодня впродовж довгих років роботи лікарем Носівської райлікарні.

Попри свій великий практичний досвід і уславлену медичну школу Київського медінституту, вона постійно працювала над собою, уважно стежила за новинами в сфері медицини, новими лікарськими препаратами, поєднувала у своїй лікувальній практиці офіційну медицину з засобами народної медицини. Помножене на надзвичайну увагу до кожного, хто звертався до неї за допомогою, на її безмірну людяність і доброту, це приносило бажаний результат.

Утім, за довгу лікарську практику були не тільки радощі перемог над тяжкою недугою, були і невдачі, які пам’ятала вона до кінця своїх днів, пам’ятала тих, кого не вдалось врятувати, пам’ятала тяжко хворих. Іноді, не рахуючись з часом і сімейними справами, після нелегкого трудового дня вона знаходила в собі сили, щоб відвідати своїх тяжко хворих, стареньких і немічних, без виклику, просто за велінням душі, аби дізнатися про стан їх здоров’я, чимось допомогти…, адже не могла бути байдужою до чужого страждання, до чужого горя…. В цьому була вся вона –Лікар з великої літери і гуманна людина.

Маючи за плечима величезний досвід роботи, будучи прекрасним діагностом, вона охоче ділилася своїми знаннями з колегами, лікарями і медсестрами відділення, своїм прикладом виховувала в них любов до своєї професії, чуйне і гуманне ставлення до пацієнта. Її самовіддана і невтомна праця, справжня любов до людини, чуйне серце і відданість своїй професії здобули Мень Есфір Ісаївні визнання, всенародну шану, щиру людську вдячність і любов.

Есфір Ісаївна була різнобічною людиною. Вона цікавилась музикою і літературою, живописом і поезією, історією і релігією, але медицина була її справжнім покликанням. Їй вона присвятила своє життя, їй вона віддала своє серце. Чесно і сумлінно стояла вона варті здоров’я людини, зберігаючи вірність своїй професії, гідно пронесла високе звання лікаря через усе життя, життя, віддане людям!

Наказом Міністра охорони здоров’я СРСР 3 червня 1969 року вона була нагороджена знаком «Відміннику охорони здоров'я». За високу професійність, чуйність у ставленні до пацієнтів і колег по роботі її ім’я було неодноразово занесено на районну Дошку пошани.

Рішенням бюро райкому КП України та виконкому райради депутатів трудящих за успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні на честь сторіччя з дня народження В.І. Леніна, та активну громадсько-політичну діяльність Мень Есфір Ісаївна, лікар-терапевт Носівської центральної районної лікарні, занесена до районної Ленінської Книги трудової слави.

А ще були численні Почесні грамоти і подяки, медалі – «Ветеран праці», «За звитяжний труд», «50-річчя перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941-1945» і інші нагороди. Та найдорожча нагорода – це людська пам'ять. Минуло вже не одне десятиліття, а її ім’я пам’ятають і сьогодні. І сьогодні його вимовляють з теплотою, щирою повагою і вдячністю.

Разом з чоловіком вона виростила трьох дітей: двох синів (радіоінженери, мешкають в Росії та Ізраїлі), та доньку (перекладач, редактор, мешкає у Києві).

Книги з її бібліотеки (близько 50 томів медичної літератури) – праці відомих професорів у галузі медицини, присвячені внутрішнім хворобам, хворобам серцево-судинної системи, гіпертонічній хворобі, фармакологічні і рецептурні довідники передано родиною Носівській районній лікарні.