Постернак Степан Пилипович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Степан Постернак

Степан Пилипович Постернак (до 1918 р. також Постернаков, Пастернаков; народився 27 квітня, за новим силем 9 травня 1885 в селі Степанівка Ніжинського повіту[1], нині село Рівчак-Степанівка – помер 19 січня 1938) — бібліотекознавець, бібліограф, організатор бібліотечної справи в Україні, педагог, історик освітнього руху, громадський діяч. Перший директор Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській академії наук (нині — Національна бібліотека України імені Вернадського).

Життєпис[ред.]

Походив з сім'ї сільського дяка. Вищу освіту здобував у Ніжинському історико-філологічному інституті князя Безбородька (1905–1908), Санкт-Петербурзькому історико-філологічному інституті (серпень 1908 р. – березень 1910 р.), Імператорському Санкт-Петербурзькому історико-філологічному інституті (серпень 1908 р. - березень 1910 р.), Імператорському Санкт-Петербурзькому університеті (закінчив у 1911 р.). У студентські роки брав активну участь у політичному та громадському житті, подіях 1905 р., за що піддавався покаранням: заарештований жандармським управлінням у 1906 р., відсидів кілька місяців у Ніжинській в’язниці, звідки вийшов за амністією; у березні 1910 р., за свідченням Постернака, «був звільнений» міністром народної освіти О. Шварцем із Санкт-Петербурзького історико-філологічного інституту за головування на сходці.

Працював викладачем історії і російської мови у комерційних школах Умані (1911), Тихорецька (1912–1914), Таганрогу (1914–1917). У Тихорецьку вперше долучився до бібліотечної справи, працював у бібліотеці. Брав участь у реорганізації найстарішої на Півдні Росії Таганрозької міської бібліотеки ім. А. П. Чехова (нині Центральна міська публічна бібліотека ім. А. П. Чехова), з огляду на невдоволеність місцевої управи її роботою.

Після Лютневої революції 1917 р. Постернак увійшов до загальноміського розпорядчого комітету, був обраний до першої Таганрозької ради робітничих, селянських та червоних депутатів та її виконавчого органу, брав участь у діяльності численної української громади міста.

Влітку 1917 р. приїхав до Києва. Прослухавши короткі курси для лекторів, упродовж літніх канікул викладав у різних містах курс лекцій з історії України, українського національного питання на вчительських курсах, організованих Товариством шкільної освіти. У грудні 1917 р. остаточно переїхав до Києва. Працював в установах, близьких за фахом: в комісаріаті у справах Київської шкільної округи, у Київському губерніальному комісаріаті народної освіти, у Міністерстві народної освіти – головою відділу учительських шкіл та видавництва.

Зі встановленням радянської влади – лектор в учительській семінарії, в авіаційній школі у Києві, в Київському та Черкаському інститутах народної освіти, редактор у Книгоспілці, Вукоспілці та Державному видавництві України. Працював також на посадах головного консультанта шкільного відділу Наркомосу України, київського губернського комісара освіти. Видав книгу «Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917–1919 рр.» (1920), у якій зібрав і узагальнив матеріали цього періоду, охарактеризував політику різних влад тих років у галузі народної освіти. Дослідження цінне тим, що написане відразу після динамічно змінюваних подій безпосереднім їхнім учасником.

Надалі діяльність Постернака тісно пов'язана з ВУАН, де він працював керівником секції історії освіти Педагогічної комісії, ученим секретарем Комісії для складання енциклопедичного словника (з 1921 р.), заступником голови Бібліографічної комісії при ВУАН. 28 березня 1922 р. Постернак був обраний на місце Ю. Меженка до Тимчасового Комітету для заснування Всенародної (Національної) бібліотеки України (ВБУ) як органу колективного управління бібліотекою, поряд з Радою бібліотекарів, а 19 травня 1922 р. Комітет ухвалив рішення «просити С. Постернака бути в Раді бібліотекарів і завідувати бібліотекою». Згідно з внесеною до Інструкції Комітету зміною, його голова був одночасно і головою Ради бібліотекарів. Постернак був заступником голови Комітету, але фактично саме він очолював Раду бібліотекарів, головував на засіданнях, безпосередньо керував роботою ВБУ. У цей час підготував видання «Всенародня бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Київі» (1923). 23 березня 1923 р. Спільне зібрання Академії наук затвердило Статут ВБУ, згідно з яким встановлювалась посада «директора» Бібліотеки і обрало С. Постернака директором. Трьома днями пізніше, 26 березня, Постернак був обраний на цю посаду і став першим одноосібним керівником ВБУ. Працював на посаді директора ВБУ до 19 жовтня 1929 р., стикаючись з численними труднощами, спричиненими керівними інстанціями, як-от: різке, порівняно з 1918–1919 рр., зменшення фінансування ВБУ (у 1922 р. не було придбано жодного видання, ); скорочення штату, сформованого у попередні роки; зміни у підпорядкуванні Бібліотеки, у т. ч. Головполітосвіті та ін. Водночас необхідно було якомога швидше забезпечити читачам доступ до видань, що надійшлі до ВБУ у зв’язку з ліквідацією установ, товариств, експропріацією великих приватних книгозбірень, які знаходились в неопрацьованих стосах, внаслідок еміграції їхніх власників за кордон. Попри важку ситуацію, Постернак зарекомендував себе енергійним й ініціативним керівником бібліотеки.

У 1925 Степан Пилипович виступив з проектом створення Науково-дослідного інституту бібліотекознавства ВБУ. Проте Президія Укрнауки дозволила створити лише Науково-дослідчу комісію бібліотекознавства й бібліографії, яку очолив Постернак.

З 1926/27 навчального року у ВБУ під керівництвом ученого створено аспірантуру. Було організовано річні курси підготовки бібліотекарів, засновано «Журнал бібліотекознавства та бібліографії», редколегію якого, як і «Бібліотечних збірників» ВБУ, також очолив Постернак. Він сприймав Бібліотеку, як і її засновники, як Національну і намагався повернути цю назву. У листопаді 1927 р. на засіданні Ради ВБУ було ухвалено порушити перед Спільним зібранням УАН клопотання про зміну в назві бібліотеки (замість «Всенародна» – «Національна»). Хоча ідея не була реалізована, але факт такої спроби був промовистим. Багато сил Постернак віддавав керівництву добудовою приміщення бібліотеки по вул. Володимирській.

У доповіді на Колегії Наркомосу УСРР 10 липня 1928 р., з приводу 10-ї річниці від часу створення ВБУ, Постернак наголосив, що за своїми масштабами вона вже досягла рівня найбільших європейських національних бібліотек. Однак вже наприкінці 1928 у пресі з’являється низка статей з різкими звинуваченнями на адресу ВБУ та її директора, буцімто під дахом ВБУ існує кубло богословів і петлюрівців, від радянського читача свідомо приховуються і не розбираються стоси книжок та ін. Степан Пилипович був вимушений виступати зі спростуваннями та виправданнями (стаття «Ще про роботу Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській академії наук»).

У 1929 схвалено розроблену Постернаком ідею функціональних відділів. До цього кожен з відділів-фондотримачів самостійно опрацьовував, зберігав і використовував літературу. Під керівництвом ученого створено Каталографічну комісію для вироблення української каталографічної інструкції – єдиних, уніфікованих, обов’язкових для всіх правил опису. Він також є автором низки статей з теорії бібліографії та бібліотекознавства, виступав з доповідями на бібліотечних конференціях і нарадах.

18 жовтня 1929 Постернак був заарештований, його помешкання піддано обшуку. Звинувачувався у приналежності до контрреволюційних «Спілки визволення України» та «Братства української державності». Через відсутність доказів його справу 20 травня 1930 було закрито. З ВБУ Постернака звільнили наступного дня після арешту і на роботі не поновили. Деякий час він ще очолював Бібліографічну комісію ВУАН, брав участь у засіданнях, нарадах, зокрема, був вимушений виступати, у дусі того часу, зі самозвинуваченнями. Намагався повернутися до наукової праці, про що свідчить ґрунтовна стаття «За принцип колективного авторства», видрукована у Москві (1935). В Україні ж зазнавав утисків. Деякий час працював завідувачем відділу бібліотеки Наркомату важкої промисловості УРСР.

Вдруге був заарештований 30 грудня 1937 за участь у нібито «антирадянських терористичних організаціях» і вже наступного дня без будь-якого попереднього слідства засуджений «трійкою» при Київському обласному управлінні НКВС УРСР до смертної кари. Страчений. Реабілітований посмертно 4 квітня 1989.

Твори[ред.]

  1. Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917–1919 рр. / С. Постернак – Київ : Вид. тов-во «Друкарь», 1920. – 127 с.;
  2. Всенародня бібліотека України при Всеукраїнській Академії Наук у м. Київі / С. Постернак. – Київ : Друк. Всеукр. Акад. Наук, 1923. – 64 с.;
  3. Ще про роботу Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській академії наук // Пролетарська правда. – 1929. – 24 січ.;
  4. За принцип коллективного авторства / С. Ф. Постернак // Советская библиография. – 1935. – № 1/2.– С. 73–105.

Степан Постернак[ред.]

Наукова стаття: Стрішенець Н. Степан Постернак / Н. Стрішенець // Бібліотечний вісник. – 1998. – № 5. – С. 29–37; публікується з дозволу автора.

Стаття містить сканований з оригіналу, але поки не вичитаний текст з помилками розпізнавання

Надія Стрішенець, К.і.н., заввідділом НБУВ

Простежити історію Національної бібліотеки України через відтворення постатей її директорів - далеко не єдиний, але, безперечно, цікавий шлях дослідження. Рівень розвитку Бібліотеки визначався не лише оточуючими умовами чи пануючою владою, а залежав і від масштабу особистості, що стояла на чолі.

Степан Постернак належить до найяскравіших постатей керівників НБУВ. Дослідженню його біографії, внеску до українського бібліотекознавства присвячена ця стаття.

Степан Пилипович Постернак був першим керівником Всенародної (Національної) бібліотеки, чия посада іменувалася саме як «директор». адже введена вона була далеко не відразу.

До 1923 р. на чолі Бібліотеки стояв Тимчасовий комітет (ТК) для заснування Національної бібліотеки, а функції безпосереднього керівника виконував голова Ради бібліотекарів. Перший голова Ради бібліотекарів, Євген Олександрович Кивлицький, був обраний 12 вересня (ЗО серпня) 1919 р. [1], а його наступник, Юрій Олексійович Іванов-Меженко, через рік - 7 вересня (25 серпня) 1920 р. [2]. Після звільнення Ю. Меженка (20 березня 1922 р.) з посади голови Ради бібліотекарів ТК (24 березня) ухвалив рішення, за яким голова ТК (обов'язки якого на той час виконував В. О. Кордт) ставав одночасно й головою Ради бібліотекарів [3]. Ця зміна Інструкції Комітету була затверджена Спільним зібранням Академії наук 27 березня.

Відразу після цих подій, 28 березня 1922 р., до ТК комітету було обрано С. П. Постернака [4]. Обшир завдань та обсяг роботи зі створення книгозбірні потребували повсякчасної копіткої управлінської роботи, якої В.О.Кордт, не працюючи постійно в Бібліотеці, забезпечити не міг. Тому незабаром (19 травня 1922 р.) Комітет ухвалив рішення «просити С. Постернака бути в Раді бібліотекарів і завідувати бібліотекою»[5]. За діючою інструкцією, Рада сама обирала голову. Тому перше ж засідання Ради, на якому Постернак головував, заявивши, шо йому «доручено Комітетом вести провід в Раді бібліотекарів» [6], починається з його сумнівів шодо відповідності цього рішення діючим інструкціям. Він відразу повідомив, шо ознайомившися з інструкцією, прийшов до переконання, що його призначено з порушенням прав Ради, яка сама має обирати собі голову. Ці ж свої сумніви він довів і до відома Комітету. Тому на черговому його засіданні ЗОтравня І922р. А.Кримський вніс деяку ясність, пояснивши, шо згідно з внесеною до Інструкції Комітету зміною, «голова Комітету є рівночасно і головою Ради бібліотекарів» [7], а на заступника голови Комітет обирає одного зі своїх членів або когось зі старших бібліотекарів. Таким чином. Постернак був заступником голови Комітету, обов’язки якого на той час. як зазначалося, виконував В.Кордт, але фактично він, а не голова Комітету, очолював Раду бібліотекарів, головував на її засіданнях, безпосередньо керував усією працею в Бібліотеці.

Посада ж його ще близько року так і не була визначеною. В протоколі засідань Ради від 8 вересня 1922 р. С. Постернак названий «завідуючим бібліотекою» [8]. Те ж саме - в протоколах №89 Ради від І грудня 1922 р.. №107 від 23березня 1923 р. І втойже час в останньому з названих документів і в багатьох інших він іменується «заступником голови Ради бібліотекарів». Зрештою, навесні 1923 р. Комітет подав на розгляд Спільного зібрання Академії наук Статут Всенародної бібліотеки України. який передбачав посаду «директора» Бібліотеки. 23 березня 1923 р. Спільне зібрання затвердило Статут та обрало директором Бібліо¬теки С.Постернака.

Кілька десятиліть ім’я Степана Пилиповича Постернака було фак¬тично під забороною, адже про його діяльність не йшлося навіть у спе¬ціальних вузівських курсах з історії чи організації бібліотечної справи. В коротенькій біографічній довідці п «Енциклопедії українознавства» нез’ясованими лишаються навіть роки життя. Рік народження пода¬ний невірно, а рік смерті не вказа¬ний. Натомість слова: «Репресова¬ний на початку 1930-их років, даль¬ша доля невідома» [9].

Тому передусім звернемося до відтворення його біографії, водно¬час торкаючись діяльності на по¬саді директора ВБУ. Відобразити перебіг життя С.Постернака частково допомогли матеріали Інституту рукопису Н Б України імені В. Вернадського(Ф.52: Архів С.П.Постернака), зокрема його листування. І все ж основним джерелом стали такі, позначені трагізмом документи, як особисті свідчення Постернака слідчим органам підчас двох арештів (у 1929 та 1937 рр.), що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ф,263. on. І. спр.42662 та 58634 фп). Майже всі вони написані його власною рукою, гарним каліграфічним почерком, особливо докладно стосовно розвитку світогляду (адже напрям думок найбільше цікавив карні органи), з притаманною йому логікою та ясністю викладу.

23 жовтня 1929 р. С. Постернак заповнив перший бланк протоколу допиту [10], в якому знаходимо деякі подробиці його біографії, зокрема ту цікаву деталь, шо зростав він. як і обидва попередні керівники Всенародної (Національної) бібліотеки О. Кивлицький [11] та Ю. Меженко [12] на Чернігівщині. Народився 27 квітня 1885 р. [13] в с. Степанівка Ніжинської округи. Сама назва села свідчить, шо в ньому мали народжуватися лише Степани. В анкетах С. Постернак вказував: «з селян», і тут же додавав, шо батько його був дяком. Тому, можливо, й зміг дати освіту синам - спочатку Олександ¬ру. який працював учителем у Марі¬уполі, а потім уже старший (на 16 років) брат допоміг одержати освіту й молодшому. Принаймні в листі до своєї дружини Софії Савівни Солохненко Постернак писав: «Одно для мене ясно: мене витяг із села й дав змогу вчитися брат. Тепер мій моральний обов’язок - допомогти вчитися його дітям» [14).

У 1905 р. Степан вступив на І курс Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька, де ви¬тав дух Гоголя і де було виховано багатьох талановитих людей. Уже на першому курсі активно ввійшов у політичне та громадське життя, брав участь у подіях 1905 р. і навіть був заарештований жандармським уп¬равлінням у 1906. Відсидівши кілька місяців у Ніжинській в'язниці, був звільнений за амністією.

В Інституті рукопису НБ Украї¬ни імені В.І.Вернадського [15] збе¬рігається виписка із загальної відо¬мості оцінок студента Ніжинського інституту Постернакова С. [16] за 1907-1908 академічний рік. Студент Постернаков опановував предмети: філософію (5), російську історію (5), нову історію (4). латинську, грецьку мови (4), педагогіку (5), богословіє (4) та ін. Провчившися три роки, Степан вирішує перевестись до Санкт-Петербурзького історико- філологічного інституту. В серпні 1908 р. він був переведений до тоді¬шньої столиці Російської імперії, однак не на 4-й, а знову на 3-й курс. 23 лютого 1909 р.. провчившися се¬местр, Степан писав зцього приводу до товариша в Ніжин, шо, либонь, не зовсім докладно обдумав своє переведення: «Я думал так: поеду в Петербург, иельїй год буду писать работу*. лекции посешать не буду, а перед зкзаменами за месяц займусь институтскими курсами. Оказалось же, что я обязан посешать все лек¬ции. даже по тем курсам, которые слушал в Нежине» (17).

А ше Степан важко звикав до чужого міста. Ностальгічним на¬строєм перейнятий лист товаришам, написаний перед Великоднем, на¬передодні закінчення першого ака¬демічного року навчання в Петер¬бурзі: «Так би й полинув у Ніжин хоч на хвилину, хоч на годину, аби мені крила! ...І хотілося б чогось рідного, свого, звиклого, теплого ...а Петербург ...такий чужий ...холод¬ний ...непривітний, не свій... дале¬кий, туманний, мокрий. І люде чужі, і все чуже, і я чужий» (18). І все ж

  • Очевидно, малася на умзі дипломна робота, таму мої («Історичним матеріалізм») було обрано иі« а Ніжині.

столиця з її потужним науковим і культурним потенціалом сприяла розвиткові особистості, додавала віри у власні сили. В архіві Постер¬нака є і такий лист «Да. я счастлив. счастлив бссконечно! Не бмло до сих пор в моей жизни такого момен- та, какой переживаю теперь; не бмло вмешего подьемасил, небылоболь- шей веры в себя, большего посто- янства настроения. чем теперь! Я чувствую себя совершенно другим, чем бил в Нежине» (19).

Прослухавши 3-й курс і склавши в травні 1909 р. перевідні іспити по двох відділеннях (словесному й історико-географічному), Постернак був переведений на 4-й курс. Про це свідчить і його лист від 21 червня 1909 р. до Зіни Андріївни |прізвише невідоме. - Н.С.], де йдеться проте, шо 6 червня він витримав останній іспит і виїхав із Петербурга [20].

Є документ про навчання Сте¬пана на 4-му курсі. У посвідченні, виданому йому 9 вересня 1910 р.. зазначено: «...На IV курсе также слушал все положенньїе по плану пред¬мети по словесному и историко-географическому отделению, посещал уроки наставников-руководителей в состояшей при институте гимназии, давал пробньїе уроки по русскому и латинскому язикам, истории и географии. В марте сего 1910 года выбыл из Института по прошению» [21]. З документа незрозуміло, чому Постернак залишив інститут. Невдовзі (29 квітня 1910 р.) водному з листів він писав: «...В следуюшем году [мається на увазі навчальний рік. - Н.С.] я поступаю в университет. Пока буду жить в Петербурге» [22]. В анкеті допиту (23 жовтня 1929 р.) Степан Пилипович вказує таку при¬чину: «...Був звільнений міністром Шварцем у 1909 чи 1910 році за головування на сходці, вступив до Ленінградського університету, який і закінчив у 1911 р.» (ЦДАГОУ. спр.42662, с.5). Так це було чи ні, але Постернак залишає Історико-філологічний інститут і відвідує лекції в університеті. Щоб навчатися там. змушений був працювати: «...Я устроилея хорошо: состою теперь преподавателем русского и латинского язьїка на частиых подготовитель- ных курсах. ...Выйдет в месяц руб- лей 60. Как раз хватит и на прожитье и на плату в университет на второе полугодие» [23]. Після закінчення університету, за свідченням Постернака, вже згадуваний міністр освіти «Шварц заборонив таємним Цирку¬ляром допускати мене до праці в школах МНО, і я міг працювати тільки по комерційних школах в Умані (191 і), у Тихорецьку (1912- 1914), в Таган розі (1914-1917)» (ЦДА- ГОУ, спр.42662, с.5). В Умані Постернак затримався недовго. У Тихорецьку ж він уперше прилучається до бібліотечної спра¬ви, працює в бібліотеці. Але незаба¬ром виїздить і звідти. У листі від 12 грудня 1913 р. до майбутньої дружи¬ни Софії Солохненко причиною звільнення з Тихорецької школи Постернак назвав конфлікт з ди¬ректором та його дружиною. Хоч. радше, його невдоволення виклика¬ла невідповідність власного внутрі¬шнього розвитку й духовних праг-нень тим можливостям, які могла запропонувати комерційна школа Тихорецька, сама назва якого свідчи¬ла про тихе життя його мешканців. «Хочеться іноді кинути геть усе чи¬сто і знову з головою увійти в усякі шукання, течії, напрями, політичні, соціальні, літературні, філософські, наукові і т.п. ...З другого боку, по¬чуваєш в собі якісь сили, які не використовуються в педагогічній діяльності, яким там нема місця», - писав С. Постернак наприкінці 191 Зр. (24).

З осені 1914 р. Степан Пилипо¬вич уже в Таганрозі. Ця географія його призначень була, очевидно, пов'язана з тим. шо неподалік, у Маріуполі, жив і працював його брат Олександр. У Таганрозі майбутній директор ВБУ був залучений до ре¬організації роботи міської бібліоте¬ки. У листі до знайомих у Тихорецьк Постернак писав: «Городская Дума, недовольная постановкой библио- течного дела в городской библиоте- ке. вибрала исполнительную комис- сию для заведования городской об- щественной библиотекой им.Цехо¬ва. Комиссия пригласила в качестве сведушего лица меня, и вот теперь строчу доклад о реорганизации биб- лиотеки, изучаю еще раз теорию библиотечного дела. и составляю проект демократизации библиоте- ки, приближения ее к населенню. Прошлогодняя работа в Тихорец- кой библиотеке не пропала даром» 125).

Звичайно, Таганрог мало чим відрізнявся від Тихорецька. Праця вчителем російської мови та історії.

доповнювана читанням лекцій, не приносила втіхи. Невдоволсний, мо¬рально пригнічений, Постернак у листах скаржиться на внутрішній стан, негаразди зі здоров'ям, учня¬ми. Про останніх було написано, можливо, під впливом якогось епі¬зоду, адже спілкування з ним бажа¬ли навіть колишні учні і писали йому так часто, шо цим зацікавила¬ся жандармерія: чи нема тут чогось недозволеного (26). І все ж, прагну¬чи більшого, але оточений переваж¬но сірістю, Постернак написав: «Мертвіє і засихає душа» (27).

Лютнева революція принесла надію на зміни, але викликала і супречливі почуття, цікаві своєю актуальністю: «і вітаю і боюся. Бо¬юся: занадто великий крок ми зро¬били. а я ж знаю, шо не може вчо¬рашній раб стати враз дійсно вільною людиною. Боюся нової масової пси¬хології «вільної» людини» (28).

З початку березня Постернак шодня виступає на мітингах, вхо¬дить до загальноміського розпоряд¬чого комітету, «а сьогодні ше виб¬рали проти моєї волі і бажання в Совет Рабочих Депутатов», - писав він у ті дні (29). Одночасно увійшов до складу української таганрозької громади, адже завжди пам’ятав, шо він українець. Цікаво відзначити, шо, вихований п умовах тотальної русифікації, працюючи в Росії, лис¬ти майбутній дружині до Києва він писав українською мовою, хоча в дореволюційному Києві українсь¬кою мовою послуговувалася лише незначна частина української інте¬лігенції. У листі до своєї російської знайомої, написаному, до речі, за¬довго до революції, в 1910 р., По¬стернак зауважував: «...Перечитап написанное письмо. Оказалось, что я бессознательно написал его на украинском языкс (так как привык в письмах писать только украинс- ким язиком)» (ЗО). Пізніше його драмою, як і багатьох інших украї¬нських інтелігентів (найяскравіший приклад М.Хвильовий) стане нама¬гання поєднати націоналізм і марк¬сизм.

Ледве дочекавшися літніх кані¬кул, Степан Пилипович поїхав до Києва. Тут, прослухавши короткі курси для лекторів, ціле літо читав курс лекцій з історії України та про українське національне питання на вчительських курсах, організованих Товариством шкільної освіти по

різних містах республіки. Повер¬нувшися з початком навчального року до Таганрога, С.Постернак проживтам лишетри місяці. У грудні 1917 р. пін остаточно переїхав до Києва, шо стала столицею Украї¬нської Народної Республіки. Пра¬цював в установах, близьких до фаху: в складі комісаріату по справах Київ¬ської шкільної округи; трохи зго¬дом - у київському губерніальному комісаріаті по народній освіті та в Міністерстві народної освіти (голо¬вою відділу учительських шкіл та видавництва). За власним свідчен¬ням С.Постернака (ЦДАГОУ, спр.42662. с.5-6), у 1919 р. (в другий період радянської влади) працював спочатку як головний консультант шкільного відділу Наркомосу. киї¬вським губернським комісаром ос¬віти, а по ліквідації останньої поса¬ди - у Всевидаті: одночасно працю¬вав у Книгоспілиі та учительській семінарії. За поляків працював в учительській семінарії, в Кни- госпілці. був вибраний учительсь¬кою спілкою комісаром по народній освіті Київшини. Зі встановленням радянської влади працював лекто¬ром в учительській семінарії, в аві¬аційній школі в Києві, в київському та черкаському Інститутах народ¬ної освіти, редактором в Кни-госпілиі. Вукоспілиі та Державному видавництві України.

У 1920 р. виходить його книга «Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-1919 рр.» (К.: Вид. тов-во «Друкар». 1920.- 127 с.). Ця праця мало відома нині. Доводи¬лося навіть зустрічати твердження, шо історія освіти років революції зовсім невивчене явише. Тимчасом матеріали, зібрані й узагальнені Постернаком. дають уявлення про цей період, розкривають національ¬ний характер освітнього руху. При¬скіпливо відтворено політику кож¬ної пануючої плади в галузі народ¬ної освіти. Книга цінна тим, шо написана вслід і навіть паралельно до подій, тобто на основі власних спостережень, участі в подіях; на матеріалах, які здебільшого вже втрачені. Закономірно, шо Постер- накові було доручено очолити сек¬цію з історії освіти в Україні при Педагогічній комісії Всеукраїнсь¬кої Академії наук. У його архіві збереглися протоколи засідань секції від 12 вересня по 27 жовтня 1921 р. (№1-8 і частково №12 - без дати) (ЗІ). Співробітниками її. крім По¬стернака. були М.І.Крупський та О.К.Дорошкевич, який невдовзі вий¬шов зі складу секції. Було накресле¬но план збирання матеріалів з історії освіти в роки революції, по¬чинаючи з березня 1917 р., визначе¬но до яких осіб, установ звертатися за ними. Вирішено було вести по¬точну хроніку, стежачи за останні¬ми часописами.

Того ж. 1921 року, Степан Пили¬пович стає ученим секретарем Комісії енциклопедичного словни¬ка. Саме це місце роботи Постернак називає останнім перед його прихо¬дом до Всенародної бібліотеки (32]. До речі, на прохання Управи Ака¬демії «не відмовити переховувати в примішенні бібліотеки картки, шо їх було складено співробітниками Комісії Енциклопедичного словни¬ка під керуванням С.П.Постерна¬ка» |33|, до ВБУ були передані й матеріали, напрацьовані Комісією.

24 березня 1922 р. прізвище По¬стернака вперше з’являється в про¬токолах Комітету для заснування Національної бібліотеки: «Комітет пропонує, по пропозиції Кримсько¬го, на звільнену після Іванова-Ме- женка посаду 6-го члена Комітету Степана Пилиповича Постернака. Постановили: Призначити вибори Постернака на вівторок 28 березня» (34]. Таким чином, 28 березня 1922 р. С. Постернак одностайно був обра¬ний на посаду члена Тимчасового комітету |35|. А невдовзі, про що вже йшлося, очолив Всенародну бібліотеку. Ця робота стала для ньо¬го головною, тут він зміг реалізува¬ти свої можливості, які на попе¬редніх посадах залишалися незапи¬таними.

Великі завдання і не менший обсяг роботи чекали на Постерна¬ка. Про йогофундаментальний підхід до справи свідчить книга «Всена¬родна бібліотека України при Все¬українській Академії наук у м. Києві» (К., 1923), яку він підготував відразу після приходу до Бібліотеки і де проаналізував усі напрями роботи: впорядкування та використання книжкового фонду, матеріальне ста¬новище, штати, управління Бібліо¬текою і т.ін. Постернак намагався систематизувати і з’ясовувати все передусім для себе, щоб виробити план подальшої роботи. Зрозуміло, шо час був нелегкий. Далеко не всі керівники з нової влади осягали все

значення створення такої кни¬гозбірні. Різко, порівняно з 1918- 1919 рр., було зменшено асигнуван¬ня на Бібліотеку. «...З половини 1921 р. бібліотека зовсім перестала одер¬жувати будь-які кошти й до кінця січня 1922 р. не мала нічого» (36]. У січні-лютому було одержано мінімум і лише на утримання пер¬соналу. Протягом 1922 р. бібліотека не купила жодної книжки через брак на це коштів. Попередник С.Пос¬тернака - Ю.Меженко - не без іронії навіть у такому офіційному доку¬менті. як «Звіт про роботу Бібліоте-ки за 1921 р.» писав: «Господарче життя бібліотеки практично не існу¬вало. За весь 1921 р. було видано на господарчі витрати менше 5 млн. крб., включаючи сюди і перевозку багатотисячних бібліотек з провін¬цій до Києва. Доводилось все госпо¬дарство будувати по принципу Охр- імової свити, латаючи вікна склом із шаф, ставлячи замки на зовніш¬ніх дверях, вийнявши їх із внутрішніх дверей тощо» (37]. Провадилося не¬впинне скорочення штатів, набра¬них за попередні роки (38]. Система¬тично спізнювалася зарплата. Ста¬новище ускладнювалося ще й зміна¬ми підпорядкування Бібліотеки - аж до Головполітосвіти.

Тяжким залишався побут. Ди¬ректорові ВБУ, як і більшості співробітників, доводилося вибира¬тися зі злигоднів різними засобами. «...Одною службою не проживеш і тижня на місяць. - писав він до родичів у рідне село, - отже, дово¬диться одразу на кількох службах працювати на день 15-16 годин зран¬ку і до 4-5 години ночі щодня. ...До¬водиться літом і городиною займа¬тись. Я вже третій рік саджаю горо¬дину. <...> Та ми гуртом кілька душ заарендували разом з городом ще й садок» (39].

Намагаючись нині проаналізу¬вати внесок С. П. Постернака в становлення Всенародної бібліоте¬ки й українського бібліотекознав¬ства та бібліографії загалом, сти¬каєшся зтим. що іноді досить склад¬но буває відділити власну діяльність Степана Пилиповича від діяльності його талановитих співробітників і однодумців: В.Іванииького. В.Коз- ловського, М.Сагарди, М.Ясинсько- го, Д. Балики, Ф.Максименка, Г.Жи- тецького, С.Маслова. Дехто з них прийшов ще при Меженкові, інші були запрошені Постернаком. Без¬

перечно одне - лише талановитий керівник міг зібрати навколо себе таке гроно блискучих імен. Зреш¬тою, здебільшого від директора за¬лежить впровадження ініціативсвоїх співробітників, магістральна лінія розвитку Бібліотеки. Тому гадаю, шо в досягненнях ВБУ в 20-ті роки в галузі теорії бібліотекознавства й бібліографознавства, формуванні фондів, каталогізації, організації роботи Бібліотеки чільне місце на¬лежить її директорові.

Основа кожної бібліотеки - її фонди. Постернакові довелося ви¬рішити кілька принципових про¬блем. пов’язаних з їх організацією. Адже до Бібліотеки, у зв’язку з зак¬риттям багатьох установ, від’їздом власників великих книгозбірень за кордон, експропріаціями тощо, над¬ходила небачена кількість книжок, які за існуючого штату немислимо було навіть розібрати, не те, шо обробити. Тому насамперед перед Постернаком постало завдання - якомога скоріше зробити доступни¬ми для читача поклади літератури, поступившися повнотою обробки. «Це тимчасове скорочення робіт, - вважав Постернак,- значно приско¬рить упорядкування бібліотеки «на¬чорно» (40). Справа в тому, що об¬робка, запроваджена Межснком, була дуже грунтовною, спрямова¬ною на максимальне розкриття фонду та різнобічне його викорис¬тання; орієнтованою на перспекти¬ву. На кожну книжку складалося по 5, а для відділу Ucrainica - по 6 карток і таким чином одночасно було розпочато підготовку п’яти, а для україніки - шести каталогів. Якщо додати картку-чернетку, інвентарну та ревізійну книги, то виходило 8 чи 9 записів, через які проходила кожна книжка (41 ]. По¬стернак вирішив тимчасово робити тільки два-три записи на картки: одну чернетку й одну-дві бідові. З чернеток укладався топографічний каталог, який тимчасово заступав інвентарну й ревізійну книги. Всі інші етапи обробки - інвентариза¬цію, індексацію, тиражування кар¬ток - було відкладено до того періо¬ду, коли Бібліотека матиме кращі матеріальні умови та більший штат |42]. З другої половини 1922 р. було розпочато масове сортування та розподіл за відділами всіх нерозіб¬раних фондів. Невідомо, чи такого підходу (який мав. звичайно, і свої недоліки) дотримувалися лише на перших порах чи протягом усіх 20-х років, але зрозуміло, шо лише більш чи менш скорочена обробка дозво¬лила за кілька років закаталогізува- ти сотні тисяч одиниць. На початок 1929 р. (при загальному фонді 1.8-1.9 млн.од.) цифра описаних для ката¬логів книг та журналів становила- І млн. 130 тис. од.; розібраних і роз¬ставлених, але не описаних - 327 тис. од. (431.

Намагаючися знайти оптималь¬ний шлях книги в процесі обробки, зберігання та використання. С.По¬стернак виношував ідею функціо¬нальних відділів. Остаточно схвале¬на вона була в 1929 р. Про те, як ретельно обмірковував директор ВБУ цей задум, свідчить загальний зошит, шо зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки, де записано кожне висловлювання співробітників при обговоренні цьо¬го питання, а поряд- його зауважен¬ня при пізнішому аналізі. До того часу кожен з відділів фондотримачів (загальний, Ucrainica, періодика тошо) самостійно опрацьовував, зберігав і використовував літерату¬ру. Після структурної реорганізації утворився відділ комплектування (куди відійшли й так звані комори несортованих книжок, над якими раніше працювала вся Бібліотека) та відділ опрацювання, де реєстру¬валася. проходила обробку літера¬тура цих відділів - фондотримачів. Книгосховища, котрі існували як частини кожного з чотирьох основ¬них відділів Бібліотеки (загального, періодики, університетського, Ucrainica) було перетворено на один відділ. Цілу низку функцій: комп¬лектування. обробку, обслуговуван¬ня, зберігання фонду одного з го¬ловних відділів Бібліотеки - Ucrainica - було передано іншим відділам за функціональною ознакою. А від¬ділу Ucrainica зобов’язано було по¬глибити роботу в галузі наукової бібліографії, зокрема працювати над створенням Українського бібліогра¬фічного репертуару.

Каталогізаторів не задовольня¬ли існуючі правила опису творів друку, їх варіативність, не¬стабільність. Дискусійним залиша¬лося питання колективного автора. Під керівництвом С.Постернака було створено Каталографічну ко-місію. яка поставила за мету вироб¬лення української каталографічної

інструкції, тобто єдиних, уніфіко¬ваних, обов’язкових для дотриман¬ня всіма бібліотекарями правил опису.

При Постернакові організацій¬но оформилася наукова робота ВБУ. Практика ставила безліч питань. Розвиток вітчизняного бібліотеко¬знавства не встигав за її потребами. Провідні фахівці Бібліотеки поєдну¬вали теоретичні розробки з вирі¬шенням щоденних практичних зав¬дань. 23 червня 1925 р. на засіданні Ради ВБУ С.Постернак виступив з доповіддю про оформлення науко-во-дослідної праці та проект органі¬зації Науково-дослідного інституту бібліотекознавства ВБУ. Ухвалили: «Оформити наукову роботу ВБУ шляхом утворення в її складі, як одного з її відділів, окремої інсти¬туції для наукових дослідів в галузі бібліотекознавства з назвою: Нау¬ково-дослідний інститут бібліоте¬кознавства ВБУ» (44). Підготовлено було й «Проект організації науко¬во-дослідного інституту бібліотеко¬знавства ВБУ» [45]. Президія Укр- науки, не погодившися з цим проек¬том. 17 липня 1926 р. вирішила: «Слу¬хали: 12. Про науково-дослідний інститут бібліотекознавства при ВБУ; т. Дубровський. Ухвалили: Ро¬з’яснити ВБУ. шоорганізація Інсти¬туту бібліотекознавства відклоняєть- ся. а для ведення наукової роботи при ВБУ організувати Комісію» 1461. 2листопада 1926 р. на Раді ВБУ було розглянуто цю постанову: «Слуха¬ли: IX. Постанову Президії Укрнау- ки про те, шо для наукових дослід¬жень у ВБУ належить мати не інсти¬тут. а комісію. Ухвалили: надалі науково-дослідний інститут назива¬ти «Науково-дослідча комісія бібліотекознавства й бібліографії* [471. Очолив Комісію Постернак.

З метою підготовки молодих на¬уковців. пов’язаних з бібліотечною практикою, з 1926/27 навчального року у ВБУ під керівництвом По¬стернака було утворено аспіран- гуру (на основі «Положення про аспірантів у галузі бібліотекознав¬ства та книгознавства* [48]). Важли¬вим засобом поєднання навчання з практикою стало викладання всіх фахових дисциплін в аспірантурі провідними фахівцями Бібліотеки. Так, історію, теорію та методоло¬гію бібліографії, європейську бібліографію викладав М.Сагарда. російську та українську бібліогра¬

фію - М.Ясинський, загальне бібліо¬текознавство - В. І ванииький, бібліо-течну техніку- В.Козловський, кни- гокористування - Д Балика. Степан Пилипович дбав і про підготовку рядо¬вих бібліотекарів. Для цього було організовано при ВБУ річні курси підготовки бібліотекарів [див. 491.

На розвиток теорії й практики бібліотекознавства та бібліографії позитивно вплинув і створений у ВБУ «Журнал бібліотекознавства та бібліографії», редакційну колегію якого очолював Степан Пилипович. Це видання високого фахового рівня. Якщо відомі в ті роки «Бібліологічні вісті» Українського наукового інсти¬туту книгознавства мали більш ви¬ражене книгознавче спрямування, то журнал ВБУ був саме бібліоте¬кознавчим та бібліографознавчим виданням. На відміну від пізніших українських спеціальних видань, він не збивався на часто несподівані у фаховому журналі побічні публі¬кації. а провадив чітку лінію висві¬тлення й обговорення важливих проблем бібліотекознавства та бібліографії. У ньому постійно відстежувалася й анотувалася фахо¬ва література різними мовами, по¬давалися рецензії не на випадкові видання, а на найпомітніші в галузі бібліотекознавства.

Не може не привернути увагу позиція С.Постернака щодо под¬війного статусу ВБУ - як Всенарод¬ної (Національної) бібліотеки і го¬ловної бібліотеки Академії наук. Адже деяке протиріччя, закладене в ті роки, актуальне й досі. У його доповіді з нагоди четвертої річниці Бібліотеки (жовтень 1922 р.) читає¬мо: «ВБУ знаходиться у Києві, при Всеукраїнській Академії наук, але існує цілком самостійно, має свій окремий уряд і свій окремий бюд¬жет. Вона є бібліотека не Академії наук, а самостійна Всенародна біб¬ліотека України при Академії наук з широкими завданнями стати вели¬кою бібліотекою всесвітнього типу...» [501.

Дешо менш категоричними щодо взаємовідносин з Академією наук стали його погляди згодом, коли на адресу ВБУ почастішали нарікан¬ня. шо вона не виконує функції бібліотеки УАН. і що УАН повинна утворити свою окрему фундамен¬тальну наукову бібліотеку. 1 есе ж Постернак продовжує розглядати її як Національну. 24 січня 1927 р. Постернак змушений був навіть подати доповідну записку Спільно¬му зібранню Академії наук. Наво¬димо її якомога повніше: «... З часу свого прилучення до УАН і навіть з самого свого заснування ВБУ мала й має два основні завдання - бути фундаментальною бібліотекою УАН і Національною бібліотекою України. Перше кардинальне пи-тання - чи не протирічать одне од¬ному ці два завдання, чи не пере¬шкоджають Всенародній бібліотеці функції Національної бібліотеки України виконувати функцію фун¬даментальної бібліотеки Академії наук... Рада ВБУ вважає, шо функції Національної бібліотеки не тільки не перешкоджають, а навпаки - до¬поможуть Всенародній бібліотеці якнайшвидше стати справжньою основною книжковою базою для наукової роботи УАН. Справді. Як Національна бібліотека ВБУ має гри основні функції: І. Суто націо¬нальну функцію (зібрати в собі всю літературу, потрібну для вивчення України і української культури). 2. Науково-універсальну функції (бути головною науковою бібліотекою України, а для того зібрати якнай¬повнішу літературу відповідно до науково-дослідних потреб України). 3. Науково-дослідчу функцію в га¬лузі бібліотекознавства та бібліог¬рафії. зокрема в справі української національної бібліографії, зводно- го каталогу бібліотек України, на¬ціональної бібліографічної інструкції і т.ін. Виконання Всена-родною бібліотекою цих основних трьох функцій Національної бібліо¬теки не тільки не пошкодить УАН. а якраз навпаки: чим повніше, чим швидше і краще виконає ВБУ кож¬ну з цих трьох функцій.тим повніше і краше вона обслужить УАН...» (511.

Спільне зібрання у своїй резо¬люції приєдналося до доповіді ди¬ректора ВБУ. Ще однією ілюст¬рацією того, шо Постернак сприй¬мав Бібліотеку, як і її засновники, саме як Національну, є його нама¬гання повернути цю назву.

11 листопада 1927 р. на засіданні Ради ВБУ слухали питання' про на¬зву бібліотеки: «З огляду на те. шо теперішню назву ВБУ різні устано¬ви і особи переплутують, шо зале¬жить від штучності самої назви, порушити перед Спільним зібран¬ням УАН клопотання про зміну в назві слова «Всенародна» на «Національна» (52]. І хоч це вже не було зроблено, промовистою є сама спроба.

В ув’язненні, яке, безперечно, не спонукало до об’єктивності, адже під арештом перебували С.Єфремов та інші діячі Академії наук. По¬стернак зауважував: «Всенародна Бібліотека України, якою я керував 8 років, жила своїм цілком окремим од ВУАН життям, в окремих будин¬ках, мала свій окремий самостійний бюджет, своє окреме управління - Раду, свій окремий статут, і з ВУАН, власне, ні фактично, ні юридично не була зв’язана» (ЦДАГОУ, спр.42662, с.208). І все ж це також якоюсь мірою характеризує погля¬ди Постернака на Бібліотеку. Саме його переконання, шо ВБУ за ти¬пом є Національною бібліотекою, спрямувало колектив на виконання фундаментальних завдань: форму¬вання фонду українського друку та літератури про Україну; ведення науково-дослідної праці у галузі бібліотекознавства і бібліографії в масштабах України (створення на¬ціонального бібліографічного ре¬пертуару, зведеного каталогу, на¬ціональної каталографічної інструкції тощо).

Багато сил відбирала і добудова окремого приміщення Бібліотеки, шо раніше призначалося для уні¬верситету. Постернак і любив свою роботу, і скаржився, шо, окрім праці, не має ніякого життя: «...Моя адміністративна робота в Бібліо¬теці відбирає в мене весь час. по 12 годин на добу, шо я не можу працю¬вати науково, шостоячи біля мільйо¬на книжок, сам не маю змоги чита¬ти» (ЦДАГОУ, спр.42662, с.234).

Готувалося відзначення 10-ї річниці ВБУ. ІОлипня 1928 р. С.По- стернак доповідав на Колегії Нар- комосу УСРР з приводу цієї дати. Було відзначено, шо ВБУ виросла в культурний осередок величезного значення, шо за своїми масштаба¬ми вона дорівнює найбільшим євро¬пейським національним бібліоте¬кам. Святкування річниці було пе¬ренесене до закінчення нового бу-динку Бібліотеки. Але вже на¬прикінці цього року в пресі з’яв¬ляється низка статей, де висловлю¬ються різкі звинувачення на адресу ВБУ та її директора. У них ішлося про те. шо під дахом ВБУ зібралися богослови й петлюрівці, шо від ра¬дянського читача свідомо приховують¬ся і не розбираються стоси книжок.

На початку 1929 р. С.Постернак виступив зі статтею «Ще про роботу Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській Академії наук» (53). Це була відповідь на фейлетон «Хто винен» («Пролетарська правда» за ЗО грудня 1928 р.). Він був уже дру¬гим за короткий час. Пояснення з приводу першого «Великі хиби у Всенародній бібліотеці України» Постернак подав у цій же газеті 20 грудня 1928 р. Йому доводиться вип¬равдовуватись і за штати, шо на¬решті зросли, і за те. шо Бібліотека провадить наукову теоретичну ро-боту. і за використання коштів, і за книжкових шкідників.

Готувався процес Спілки визво¬лення України. Влітку 1929 р. був заарештований науковий співробіт¬ник ВБУ - Ярослав Стешенко. За цим процесом проходив також ди¬ректор Вінницької філії ВБУ Ва¬лентин Отамановський. 18 жовтня 1929 р. співробітникові ДПУ Мугер- ману було видано ордер №4607* і на проведення обшуку та арешту Пос¬тернака (ЦДАГОУ, спр.42662. с.2.). Протокол трусу, проведеного Му- германом цього ж дня. фіксує вилу¬чення чотирьох листів, трьох лист¬івок. нотаток на трьох піваркушах (там само. с.4).

24 жовтня 1929 р. було винесено постанову про прийняття справи до провадження: «Уполномоченньїй... ГПУ УССР Джавахов, рассмотрев материальї о преступной деятель- ности гр. Постернака Степана Фи- липповича, 1885 г. рождения, укра- иниа, выразившейся вучастии вук- раинской контрреволюиионной органнзаиии. ставившей цельюсвер- жение советской пласти и борьбу за создание украинской независимой республіки типа У HP... постановил: Настояшее дело принять к произ- водству» (там само. с.1). 26 жовтня Джавахов провів перший допит. Го¬ловні питання: Як звалося об’єднан-ня. що збиралося в кабінеті Єфре- мова в Академії наук? Хто головував на тих засіданнях? Відповіді: не па¬м’ятаю.

Постернаку не хотілося вірити, шо його позбавлено волі саме тоді, коли Бібліотека, переживши найск¬ладніший період свого становлен¬ня. виходила на наступну стадію

  • Вказана в ордері адреса: бульвар Шевченка. 14. - була адресою ВБУ. Справа а тому, що Степан Пилипович з дружиною мешкали а Біблютеці.

розвитку, одержавши, нарешті, дов¬гоочікуване власне приміщення, підійшовши до остаточної реорга¬нізації структури, розібравши, в ос¬новному, багатотисячні залежі літе¬ратури, нагромадивши безцінний досвід. В ув’язненні (22 листопада 1929 р.) Постернак писав до органів ДПУ: «...Я звертаюся з проханням відпустити мене на роботу до Все¬народної бібліотеки на той час. доки буде вирішено справу про мою про¬вину перед радянською владою. <...> Я безумно хочу працювати. ...Адже до цього року Всенародна бібліоте¬ка переживала перший «попередній» період свого існування... Цими дня¬ми закінчила новий бібліотечний будинок, в додаток до інших своїх будинків, і вперше зможе розгорну¬ти свої книгосховища, читальні, нові відділи. ...Вона повинна передума¬ти. розробити й реалізувати:

І. Раціональне розміщення бі¬бліотеки в двох основних її будин¬ках. 2. Реорганізацію всієї бібліоте¬ки за функціональним принципом. 3. Організацію цілої низки відділів і реорганізацію та поширення старих відділів. 4. Раціоналізацію всіх бібліотечних процесів, підготовану попереднім процесом розвитку. 5. Завершення деяких розпочатих над¬звичайної ваги наукових робіт, як. наприклад, створення каталографі- чної інструкції УСРР. організації нової секції НОТ при науково- дослідчій комісії бібліотекознавства та бібліографії ВБУ. <...> 8. Пробле¬му добудови нового корпусу ВБУ та об'єднання всіх фондів і відділів у одному будинку. <...> 10. Організа¬цію ювілею ВБУ. ...Я безумно хочу завершити хоч частину розпочатих робіт, передати накопичений за 8 років досвід» (ЦДАГОУ. спр.42662. с.120-121).

Постернака продовжують утри¬мувати. Його звинувачують у прина¬лежності на початку 20-х років до контрреволюційної організації «Братство української державності», до Спілки визволення України.

25-26 грудня 1929 р. С. Постернак продовжує давати свідчення: «На по- сгавленньїй мне вопрос о том, был ли я членом СВУ. я заявил в предш- душих показаннях и подтверждаю теперь. что членом СВУ я не бмл. в СВУ не работал. на собраниях СВУ не бывал и программы его не знал» (там само, с. 139). Участь у Братстві також заперечує, але згадавши, шо в

1923-1924 рр. був серед групи з 6-7 осіб, які збиралися в Академії у Єфремова. припускає, що. можли¬во. то й була заборонена організа¬ція. Обравши шлях визнання про¬вини - каяття. Постернак (4 січня 1930 р.) називає гурток, що збирався у Єфремова - «нелегальним», але все ще стверджує, шо назви гуртка «Братство української державності» не пригадує. А ще через деякий час змушений був написати цілий розділ «Братство української державності (БУД) і моя участь у ньому» (з опи¬сом програми, завдань і тактики БУДу), що став частиною такого трагічного документу доби, як «Моє каяття» С.Постернака. Написане від руки, воно займає близько 80 сто¬рінок (там само, с. 182-259).

21 січня 1930 р. Постернак по¬відомив слідчого Щербініна. що почав писати своє каяття, а дата останньої сторінки - 8 лютого того ж року. Тобто, писав понад два тижні, докладно аналізуючи, згадуючи, ре¬тельно перебираючи факти, дати, прослідковуючи еволюцію своїх по¬глядів, виділивши окремі розділи. Відкривається документ згадкою про •безмежно любиму бібліотеку»: «...З 1922 р. зарився в бібліотечну працю, захопився ідеєю створення найбіль¬шої бібліотеки УСРР, віддався їй увесь без останку, з усім ентузіаз¬мом. покидав з-за неї усі інші робо¬ти. забув для неї все. працював для бібліотеки по 12-15 годин на добу, вкладав у неї всю свою душу, жив тільки нею. думав тільки про неї» (там само, с.182).

У другій частині каяття «Молода академія ВУАН і моя в ній участь» С.Постернак настільки докладно аналізує її діяльність, ситуацію в Академії, зміну керівництва, спро¬бу «Молодої академії» (своєрідного профактиву наукових співробітників ВУАН) помирити М. Гру шевського й С.Єфремова. що цей документ може служити повноцінним джере¬лом дослідження еволюції Академії наук, складних протиріч її розвитк} наприкінці 20-х років (там само, с. 195-208).

До речі. Постернак дуже вболі¬вав з приводу конфлікту між М.Гру- шсвським та С.Єфрсмовим, який шкодив організаційному оформлен¬ню української науки. Директор ВБУ був одним з ініціаторів і учас¬ників делегації «Молодої академії», котра намагалася їх примирити.

У лютому Постернак продовжує давати додаткові свідчення, в яких шкодує, шо поділяв немарксистські погляди українських інтелігентів. І квітня 1930 р. після кількамісяч¬ного ув’язнення пише в зізнаннях: «Радянська влада і Компартія - то моя влада і моя партія» (там само. с.281).

Чи справило враження каяття (що малоймовірно), чи, скоріше всього, ще просто не настав час. але 16 квітня 1930 р. з’явилася постано¬ва: «Собранньїй вотношении гр.Па- стсрнака (так у документі. - Н.С.] С.Ф. материал недостаточен для привлечения к ответственности, а посему... следдело в отношении Пастернака Степана Филипповнча, 1885 г.р.. уроженца с.Степановки Нежинского округа, украинца. с высшим образованием. проживаю- шему в г.Києве по б. Шевченко 14. направить Киевскому прокурору на предмет прекрашения. Подписку о невыезде снять» (там само, с.282).

І лише 26 травня 1930 р.. більше як через місяць, помічник прокуро¬ра, розглянувши справу про звину¬вачення Постернака. ухвалив спра¬ву закрити, а запобіжний захід ска¬сувати (там само, с.283). Постернак вийшов на іюлю. З Бібліотеки він був звільнений 19 жовтня 1929 р. - на другий день після арешту |54(. Поки перебував в ув’язненні, обов’язки директора ВБУ виконував його зас¬тупник Віктор Федорович Іваниць- кий і після звільнення Степана Пилиповича ще півроку продовжу¬вав їх виконувати. Лише наприкінці 1930 р. наступником Постернака було призначено ректора Київсько¬го інституту народного господар¬ства Н.М.Миколенка. Постернак ще очолював Бібліографічну комісію ВУАН, брав участь у засіданнях, нарадах, зокрема в засіданні войов¬ничих матеріалістів-діалектиків 29 травня - І червня 1931 р., де було піддано розгрому Український на¬уково-дослідний інститут книгознав¬ства. входив до оргкомітету Першої бібліографічної наради УСРР (7-9 червня 1931 р.). І тут. як і на попе¬редньому засіданні, виступав із са- мозвинуваченнями. Намагався по¬вернутися до наукової праці, про що свідчить, хоча б, грунтовна стат¬тя «За принцип коллективного ав¬торства» (55). У ній автор, роблячи необхідні вже посилання на вчення Маркса-Леніна, докладно аналізує використання читачами ВБУ ката¬логів. з описами під колективним автором і без; приходить до виснов¬ку про необхідність впровадження колективного авторства під дійсною назвою колективів.

Якось у листі до дружини Софії Савівни Постернак писав: «...З таки¬ми натурами, як я, можна всього добитися, але треба так, шоб я ні на одну хвилину не переставав відчува¬ти абсолютної психологічної волі* [56). Незабаром волі не стало і не лише психологічної. Закінчувався 1937 рік. 29 грудня у надрах НКВД з’являється постанова про звинува¬чення С.П. Постернака у злочинах, •виразившихся в том, что он явля- ется активним участником украин- ской организации. ...Прсбываниесго на свободе может отразиться на ходе ведення слсдствия. <...> Избрать мерой прессчения... Постернаку С.Ф. содержание подстражей вспеи- корпусе Киевской тюрьмы» (ЦДА¬ГОУ, спр.58634 фп. с. І). Цього ж дня військовий прокурор Калошин ви-носить постанову про арешт По¬стернака (там само, с.2). І в перед¬день Нового року, ЗО грудня 1937 р., за адресою б-p Шевченка 4. кв. 14 був проведений обшук і арешт С. По¬стернака (там само, с.3-4).

В анкеті значиться, шо на час арешту він працював «зав[сдующим] отделом библиотеки Наркомтяжп- рома» (там само, с.5). І шо вдома залишилася дружина Солохненко- Постернак Софія Савівна, 47 років. В постанові зазначалося: «...Уста¬новлено. что Пастернак по заданию Коновальиа проводил активную ан- тисоветскую националистическую деятельность. входил в антисоветс- кие террористические организации «УВО», «БУД». «СВУ* и был связан с сушествовавшей в Києве немец- кой националистической организа- цией и агентом немецкой разведки Кристером* (там само, с.6). У справі Постернака підібрані уривки зі свідчень різних людей, якшо в них згадувалося його прізвище. Є серед них і свідчення пана Кристера. який до арешту був старшим консультан¬том Держарбітражу РНК УРСР. У них, зокрема, йдеться: «...В 1924-25 гг. в Украинской Академии наук ереди украинских националистов особенно яркую фигуру представ- лял директор академической биб¬лиотеки Пастернак, сторонник са- мостийной Украйни и бывший близ-

кий сотрудник Петлюри» (там само, с.62). Далі Кристер стверджує, шо Постернак виконував його завдан¬ня. «имеюшие весьма важное зна- чение для бистрого и исчерпиваю- шего подбора информационннх материалов, интересуюших немец- кую разведку» (там само, с.64). Се¬ред цих завдань: «...Упорядочение библиографической обработки книг отдела «Украиника», что давало мне возможность виполнить любое ин- формационное задание немецкой разведки. По налаживанию посил¬ки академических изданий, особен¬но по зкономике Украйни, в Бер- линскую центральную библиотеку. По проработке библиографии о сн- рьевнх ресурсах Украйни» (там само).

ЗІ грудня 1937 р. Постернак пише заяву народному комісару внут¬рішніх справ УРСР Леплевському, визнаючи антирадянську націонал¬істичну роботу, бажаючи покаятись і дати свідчення про свою контрре¬волюційну діяльність (там само, с.7- 8). Далі в справі Постернака йдуть малозрозумілі речі. Цим же ЗІ груд¬ня датовано засідання трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР. Виписка із протоколу №138: «Слушали: Дело№817 НКВДУССР по обвинению Пастернака С.Ф., 1885 г.р., уроженца с.Степановки Черниговской области, жителя г. Ки¬єва, украинца, бившего члена УСДРП. бившего Киевского губер- нского комиссара при Пстлюрс» (там само, с.70). Після чергових зви¬нувачень у членстві в «УВО, БУД. СВУ», у зв’язках з німецькою націо¬налістичною організацією та аген¬том німецької розвідки виписка з про то кола фіксує постанову: «Пас¬тернака Степана Филипповича - расстрелять. Лично приналлежав- шее ему имушество конфисковать. Секретарь тройки: Альтзицер» (там само).

Чому ж тоді, якшо 31 грудня все вже було вирішено, 8 січня 1938 р. датовано допит, у ході якого слідчий Дрибінський заявляв: «Вы остаєтесь врагом на рол а и скривавте свою гнусную антисоветскую деятель¬ность, но мы в состоянии вас заста¬вить заговорить» (там само, с.9). С.Постернака змушують відповіда¬ти на запитання, в яких політичних антирадянських партіях він перебу¬вав, яка його роль у петлюрівському русі, чи був він залишений Коно¬

вал ьцем для подальшої боротьби, чи знав Арнольда Кристера. Навіщо потрібна була ця вистава, адже ви¬рок уже було винесено? Можливо, протокол потрібен був для звітності? 11 січня 1938 р. датовано обвинува¬льний висновок: «УГБ НКВДУССР вскрыта и ликвидирована антисо- ветская украинская националисти- ческая террористическая организа- ция, ставившая своей главной зада- чей насильственное свержение со- ввласти на Украине и установление фашисте кого строя. Одним из ак¬тивних участников зтой организа¬ции являлея арсстованнмй ЗО де- кабря 1937 г. Пастернак С.Ф. <...> До ареста заведующий отделом Нар- комтяжпрома Пастернак на осно¬ваний изложенного обвиняетея в том, что: а) являлея активним уча¬стником антисоветских национали- стических фаш и стеки х организаций УВО, БУД, СВУ; б) бил связан с сушествовавшей в Києве немецкой националистической организацией, с которой контактировал свою кон- трреволюнионную деятельность; в) бил связан с агентом немецкой раз¬ведки Кристером и внполнял ряд его шпионских заданий, т.е. в пре- ступлениях, предусмотренних ст.54- 8 и 54-11 УК УССР. Вследствие из¬ложенного следственное дело по обвинению Пастернака направляется на рассмотрение особой трой¬ки при УНКВД Киевской области. Лейтенант госбезопасности Дрибин- ский. Утверждаю: майор гос.бсзо- пасности Хатеневер» (там само, с.65- 68). Незрозуміло, навіщо через 11 днів після засідання «тройки», що винесла найвищу міру покарання, знадобився цей висновок?

І передостанній документ у справі: «Виписка изакта. Постанов- ление тройки УНКВД Киевской области от 31 декабря 1937 г. о рас- стрелс Пастернака С.Ф.. 1885 г.. приведено в исполнение 19 января 1938 г. в 24 часа» (там само, с.7І).

З якихось причин, лише 7 травня 1940 р. з’являється «Предписание №394» про необхідність «произвес- ти опись всего лично принадлежа- щего имушества осужденному Пас¬тернаку Степану Филипповичу, кон¬фисковать и сдать в доход государ- ства» (там само. с.4). 10 травня 1940 р. датовано акт, де йдеться про те, шо після прибуття для проведення опи¬су й конфіскації майна було вста¬новлено. що «имушество, находяшееся в квартиро. является предме¬тами первой необходимости остав- шейся семьи осужденного. Вслед- ствие зтого конфискация имуше- ства нами не произведена» (там само. с.5).

Останнім у справі є сучасний документ: «Заключение от 4 апреля 1989 г. по материалам уголовного дела*. в котрому зазначено: «Пас¬тернак С.Ф. подпадает под действис ст.1 Указа Президиума Верховного Совета СССР от 16 января 1989 г. «О дополнительньїх мерах по восстановлению справедливости в отношении жертв репрессий, имевших место в период 30-40-х и начала 50-х годов*. Принятыми мерами родственники Пастернака не установлены» (там само, с.72).

Степан Постернак загинув, не доживши до 53 років. Як керівни¬кові Всенародної бібліотеки йому вдалося багато. В житті він був чес¬ним. вразливим, схильним до само¬аналізу, сумнівів. Дуже любив музи¬ку і особливо спів, про шо дуже часто читаємо в його листах. Постер¬нак був переконаним свідомим ук¬раїнцем. вірив у майбутнє своєї краї¬ни: «Ми молода нація, повна надій, перспектив блискучого розвитку...» [57]. Його діяльність варта поваги та всебічного дослідження.

І. Докладніше див.: Гнатенко Л„ Критський М. Євген Кивлицький - перший директор Всенародної бібліоте¬ки України // Бібл. пісник. - 1996. - №|. - С.8-10.

2. Див.: Стрішенець Н.В. Бібліогра¬фічна спадщина Юрія Мсженка. - К., 1996. - CIS. 28-29.

3. Національна бібліотека України імені В.І.Всрнадського (далі місце збе¬рігання архіву не повторюватиметься). Архів НБУВ. Ф.І. оп.І. Протоколи за¬сідань Тимчасового комітету для засну¬вання Національної бібліотеки. - С.77. Пр.219 від 24 березня 1922 р.

4. Там само. - С.78. Пр.220.

5. Там само. - Пр.225.

6. Там само. - Ф.І. оп.І, од.зб. 5. Протоколи засідань Ради бібліотекарів Пр.60 від 27 травня 1922 р.

7. Там само. - Ф.І. оп.І. Протоколи засідайь Ти м часового комітету... П р.227.

8. Там само. - Ф.І, оп.І, од.зб.5. Протоколи засідань Ради бібліотекарів.

9. Енциклопедія Українознавства Т.6. - Париж; Нью-Йорк. 1970. - С.2275.

10. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГОУ. При посиланні на це джерело номер справи та сторінки вказуватиме¬мо в тексті). - Ф.263. оп.І, спр.42662, с.8-10.

11. Батько Є.Кивлицького був дрібним поміщиком Сосницького по¬віту Чернігівської губернії.

12. Дитинство та юність Ю.Мсженка пройшли в Чернігові. Докладніше див.: Стрішенець Н. Бібліографічна спадщи¬на Юрія Мсженка. - К.. 1997. - С.ІО-11. 117-118.

13. У 1925 р. в списку співробітників ВБУ вказано, що С.Постернаку 45 р. Див: Архів НБУВ. - Ф. І. on. І. од.зб.116, с.74. Псрсписка с Наркомпросом УССР... нач.З янв. 1925 - ок.ЗІ дек.1925 г. Мож¬ливо, цс й спричинило помилку в «Ен¬циклопедії Українознавства», де роком народження вказаний 1880.

14. НБУВ. ІР. - Ф ІН. од.зб61130. Лист від 14 вересня 1925 р.

15. Там само. - Од.зб. 61417.

16. У доступних авторові дореволю¬ційних офіційних документах прізвище Постернак оживається із закінченням «ов» Постернаков (іноді Пастернакові, як і годилося підданому Російської імперії.

17. НБУВ. ІР - Ф.52: Архів С.П. Постернака. од.зб.ЗІ5.

18. Там само. - Од.зб.316.

19. Там само - Од.зб.317.

20. Там само. - Од.зб.328.

21. Там само. - Ф. Ill, од.зб.6І4І5.

22. Там само. - Ф.52, од.зб.335.

23. Там само - Од зб 314. Поштова листівка від 14 грудня 1910 р. Анастасії Соляникодій.

24. Там само. - Ф ІН, од зб.611 ІЗ. Лист до Софії Савіони Солохнснко Difl 12 грудня 1913 р.

25. Там само. - Ф.52, од.зб 321.

26. Там само. - Ф ІН, од.зб.61118. Див.: Лист від 18 квітня 1916 р.

27. Там само. - Од.зб.61 117. Лист із Таганрога до Софії Саоівни Солохнен- ко.

28. Там само. - Од.зб.61124. Лист одержано Софією Саоїоною Солохнен- ко 22 березня 1917 р.

29. Там само.

30. Там само. - Ф.52, од.зб. 325. Лист до Євгенії Михайлівни (прізвище не¬відоме - Н.С.\ від 28 лютого 1910 р.

31. Див.: Там само - Од.зб. 184-192.

32. Див.: Архів НБУВ. - Ф 1, оп.І. одзб.116. Переписка с Наркомпросом УССР... нач. З янв. 1925 - ок. 31 дек. 1925 г. С.74.

33. Там само. - С.220.

34. Там само. - Оп.І. Протоколи засіданьТимчасового комітету... Пр.219. с.77.

35. Там само. - Пр.22О, с.78.

36. Постернак С.П Всенародна біб¬ліотека України при Всеукраїнській Ака¬демії наук у м.Києві. - К., 1923. - С.5І.

37 Архів Н БУВ. - Ф І. on. І. од.зб 34. Звіт про роботу Бібліотеки за 1921 р

38. У згаданому звіті за 1921 р. вказано, що на 1.01.1922 р. штат Бібліо¬теки складав 43 особи. Постернак у своїй книзі подає (щоправда, не на І січня, а загальніше - на початок 1922 р).

іншу цифру - 57 осіб [Постернак С.П. Всенародна бібліотека... С.47). У доповіді на урочистому акті з приводу 4-ї річниці Бібліотеки, підготовленій у жовтні 1922 р., Постернак. говорячи про початок 1922 р.. називає 51 особу [Див.: НБУВ. ІР. Ф.52. од.зб.2).7ак чи інакше (тоді існували так звані позаштатні співробітники й цифра могла змінюватися залежно від того, враховували їх чи ні), але вже на І листопада 1922 р. ВБУ мала, не рахуючи Комітету. 39 співробітників разом з кан¬целярією та кур’єрами (Див.: НБУВ. ІР.

- Ф.52, од.зб.2|. А до 1 січня 1923 р. їх залишилося вже 29. Хоч було ще. як указує Постернак. 15 позаштатних співробітників - 6 членів Тимчасового комітету.бібліотекарі й кур’єри [Постер¬нак С.П. Всенародна бібліотека... С.48].

39. НБУВ, ІР. - Ф.52. од.зб 334. Лист від 15 липня 1922 р

40. Постернак С.П. Всенародна біб¬ліотека... С.І4.

41. Там само. - С.І2.

42. Там само. - С.І6.

43. НБУВ. ІР. - Ф.52. од.зб. II. До¬повідь С.Постернака на Раді ВУАН 11 лютого 1929 р..

44. Архів НБУВ. - Протоколи № 1- 92 зассданий Совета ВБУ 1923-1925. - Пр.80, с.192.

45. Там само. - С. 193.

46 Там само. - Од.зб. 159. Устав, положснис и протоколи Президиума НДІБ. - С.З.

47. Там само. - Протоколи № 93-140 заседаний Совета ВБУ І926-І928 гг. - Пр.І07. с.48.

48. Там само. - Од.зб. 163, с.І-3.

49. Карпінська О.Є., Балики Д.А. До питання про підготування робітників наукових бібліотек УСРР: (Однорічні бібліотечні курси ВБУ) // Журн. бібліо¬текознавства та бібліогр. - 1927. - № І.

- С. 102-110.

50 НБУВ. ІР. - Ф.52. од.зб.2. Всена¬родна бібліотека України: Доповідь на урочистому акті з приводу 4-річного ювілею. Автограф.

51. Там само. - Од.зб. 103, с.І.

52. Архів НБУВ. - Ф.І. оп.І. Прото¬коли №93-140 заседаний Совета ВБУ 1926-1928. - Пр.118, с.75.

53. Постернак С. Шс про роботу Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській Академії наук // Проле¬тар. правда. - 1929. - 24 січ.

54. Див.: Архів НБУВ. - Ф.І. оп.І. од зб.ЗІЗ. Звіт за 1929/30 рр Із звіту: «Зі складу співробітників ВБУ вибули; ди¬ректор Постернак. зав. консультаційно- виставочним відділом Балика Д.А.. на¬уковий робітник Стсшенко Я.І. ...». До речі. Ярослав Стсшенко вибув з тієї ж причини: арешт у справі СВУ.

55. Див.: Сов библиогр. - 1935. - № 1/2. - С.73-105.

56. НБУВ. ІР - Ф. III. од.зб.61212 Лист від 6 жовтня 1927 р.

57. Там само. - Од.зб. 61199. Лист від 23 вересня 1927 р.

Джерело[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Ніжинський архів, Ф.1105, оп. 1, спр. 1236.

Посилання[ред.]

Література[ред.]

  1. Телячий Ю. В. Степан Постернак і його вклад в розбудову національної освіти в період української державності (1917–1920 рр.) / Ю. В. Телячий // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. – Київ : Рідний край, 1997. – Вип. 7. – С. 248–252;
  2. Стрішенець Н. Степан Постернак / Н. Стрішенець // Бібліотечний вісник. – 1998. – № 5. – С. 29–37;
  3. Ковальчук Г. Директори Всенародної бібліотеки України (20–30-ті рр.) / Галина Ковальчук // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2000. – № 2–4 (13–15). – С. 179–206;
  4. Постернак Степан Пилипович, член Тимчасового комітету для заснування ВБУ, перший офіційний директор в 1922– 1929 // Українські вчені – фундатори спеціалізованих відділів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (1918–1934) / О. П. Степченко; відп. ред. Л. А. Дубровіна; НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. Ін-т рукопису. – К.: НБУВ, 2008. – С. 128–139.