Розумовський Олексій Григорович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Олексій Розумовський

Олексій Григорович Розумовський (170917 липня 1771) – граф, генерал-фельдмаршал, чоловік російської імператриці Єлизавети Петрівни (з 1742 р.), доньки Петра I. Син уроджениці Адамівки Наталії Розумовської і Григорія Розума, старший брат Кирила Розумовського.

Олексій Розумовський[ред.]

Фрагмент із нарису «Розумовські» у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Батько майбутнього імператора – реєстровий козак Григорій Розум, красень і вояка хоч куди, через злидні став п’яничкою. Своє прізвище він отримав через приказку, яку часто повторював напідпитку: «Що то за голова, що то за розум!». Сім’я була такою бідною, що мати Наталка готова була побиратися. В Лемешах народилися сини – Олексій і Кирило. Батько дратувався з того, що син Олексій ріс допитливим. Якось, перебуваючи напідпитку, побачив того з книжкою і ледь не вбив його, пожбуривши в сина сокирою. Уникаючи батькового гніву, хлопець втік до сусіднього села, Чемера, де жив у місцевого дячка, заробляючи собі на хліб випасом свиней.

Природа винагородила Олексія дивною вродою і чудовим, унікальним голосом. Його постать, волосся, очі, вуста були такими красивими, що на кожного він справляв надзвичайне враження. До прегарної зовнішності додався неперевершений співочий талант. З його душі так ніжно лилась мелодія пісні (унікальний тенор), що могла зворушити і зачарувати найвимогливіших поціновувачів співочого мистецтва.

Дячок, оцінивши дивовижні вокальні здібності юнака, взявся давати йому уроки церковного співу. Дяк виявився гарним педагогом, а Олексій – здібним учнем. Невдовзі він почав успішно виступати у місцевому церковному хорі.

1731 р. російський полковник Федір Вишневський, котрий повертався з Угорщини з царським обозом зайшов до церкви с. Чемер на різдвяну Службу Божу. Почувши чудовий голос Олексія і познайомившись із володарем цього голосу, царський посланець вирішив, що місце талановитого юнака – у придворному хорі. Вишневському довелося випрошувати хлопця у матері. Наталці було дуже важко відпускати сина, та й Олексій залишав рідних проти власної волі. Але сім'я бідувала (батько вже помер) і він змушений був погодитися.

У Петербурзі Олексій одразу став співати у хоровій капелі Зимового палацу. Графиня Наришкіна, близька подруга Єлизавети, не менше за інших була захоплена співацькою майстерністю хориста Розумовського, про що неодноразово розповідала майбутній імператриці. Невдовзі царівна Єлизавета Петрівна сама побувала на концерті капели і пересвідчилася, що подруга не перебільшує. Розумовський божественно виконував вокальні партії і, до того ж був справжнім красенем, що й визначило його подальшу блискучу кар'єру.

Саме тоді у серці Єлизавети спалахнули перші іскри кохання до молодого українця – кохання глибокого і щирого, позбавленого будь-яких розрахунків. На руку і серце великої княжни Єлизавети Петрівни претендували французький король Людовік XV, герцог Орлеанський, перський падишах Надір та інші. Однак Єлизавета не стала дружиною жодного з них.

Невдовзі, під іменем Олексія Григорьєва, Розумовський опинився при дворі і швидко став фаворитом царівни. Олексій одразу ж виявив неабиякий розум та ділові якості. Спочатку він одержав посаду управляючого маєтками цесарівни, потім чин камер-юнкера, що зробило його повновладним господарем її двору. До нього з проханнями зверталися знатні вельможі, і він по можливості намагався їх виконувати. Про нього говорили як про веселу, доброзичливу і душевну людину, яка трималася підкреслено просто і не соромилася свого козацького походження.

В 1741 році, коли Єлизавета зійшла на престол, колишній півчий доріс до генерал-поручника і дійсного камергера (найвищий придворний чин). А в день коронації Єлизавети Петрівни Розумовський став кавалером найвищої державної відзнаки Росії – ордена Андрія Первозваного, отримав титул графа Священної Римської та Російської імперій, став підполковником лейб-гвардії Кінного полку і власником сотень селянських душ. Трохи пізніше – отримав чин генерал-фельдмаршала. Йому належав ряд маєтків у Росії та в Україні. Колишній пастух і співак придворного хору став одним з найвищих сановників Російської імперії.

Через рік після сходження на престол, 24 листопада 1742 р. Єлизавета і Олексій таємно обвінчалися в церкві підмосковного сільця Перово, тому при дворі Розумовського поза очі називали „нічним імператором”. На престол фаворит не претендував, йому було достатньо того, що кохана жінка пов’язана з ним нерозривними узами.

Після вінчання Олексію були даровані великі маєтки під Петербургом, Москвою та в Україні, а також шалені грошові суми. Він став найбагатшим в імперії та, незважаючи на це, залишився людиною надзвичайно скромною, щирою, привітною, завжди допомагав тим, хто потребував допомоги і тому користувався загальною любов’ю.

Як писала про нього у своїх записках Катерина II: „не маючи ніякої освіти, він був наділений широким розумом; осипаний почестями, він не вирізнявся гордістю. Рисами його вдачі були щедрість і великодушність”. Говорили, що від цього шлюбу на світ з’явилося декілька дітей, та їх імена історія не зберегла. Саме за доньку Єлизавети та Олексія видавала себе самозванка княжна Тараканова.

Розумовський став графом, але ніскільки не загордився. Він як і раніше намагався не втручатися в двірцеві інтриги та триматися подалі від великої політики. Підтримував своїх українських родичів, не забував рідні краї. Саме йому зобов’язана Україна відновленням гетьманства, Київської митрополії. Він часто зустрічався з козацькими старшинами та представниками українського духовенства, які приїздили до Петербурга, допомагаючи їм.

1744 року Олексій сприяв організації поїздки цариці в Україну. Єлизавета кілька днів пожила в Козельці, де познайомилася з родичами свого чоловіка.

Відвідавши Київ і ознайомившись із місцевими святинями, Єлизавета захоплено вигукнула: „Возлюби меня, Боже, в царствии небесном Твоем, как я люблю народ сей благонравный и незлобивый!”. Саме в ці дні, вона дала згоду на відновлення в Україні гетьманства, забороненого її батьком – імператором Петром I.

Олексій пережив кохану жінку на декілька років. Після її смерті він пішов у відставку. На противагу братові Кирилу, він не брав участі у палацовому перевороті Катерини II, але зміг заслужити прихильність і цієї цариці.

Зійшовши на трон, Катерина II відправила графа Михайла Воронцова дізнатися, чи дійсно Розумовський був обвінчаний з Єлизаветою. Для нової імператриці це питання було дуже важливим; її руки активно домагався граф Орлов, а Катерині зовсім не подобалася така перспектива. Розумовський на очах посланця імператриці спалив якісь документи – по всьому ті, що свідчили про законність його шлюбу з Єлизаветою Петрівною.

Помер Олексій Григорович Розумовський 17 липня 1771 року. Він похований в Петербурзі, у Благовіщенському соборі Олександро-Невської лаври.

Посилання[ред.]

https://uk.wikipedia.org/wiki/Розумовський_Олексій_Григорович