Тарасенко Іван Федорович

Матеріал з Wiki Носівщина
Іван Тарасенко

Іван Федорович Тарасенко (народився 11 серпня 1934 в селі Дуболугівка Ніжинського району — помер 2015) — педагог, вчитель фізики

Директор Носівської школи № 2 у 1969-1988 роках.

Життєпис[ред.]

Дитинство і юність[ред.]

Народився Іван Федорович 11 серпня 1934 року в селі Дуболугівка Ніжинського району. Дитинство його було обпалене війною і важке. Мало в нім було радості. Але малий Іван ріс допитливим і тямущим хлопцем. Тяга до знань у нього була велика. Без жодних учителів опанував шахову науку – з цією грою нерозривно було пов’язане все його життя. Перші фігурки робилися вручну, з дерева. Перша дошка малювалася на землі. Це пізніше зявляться в нього і шахи, і шаховий годинник, і навіть, учні (бо стане керівником шахово-шашкового гуртка). А поки-що, була за плечима семирічка у Дуболугівці, потім середня школа у сусідньому селі, куди ходив пішки. Родина жила бідно, тож пробиватися в люди доводилось самотужки. Сам вступив до Ніжинського інституту на фізмат, хоча палко мріяв бути лікарем. До Ніжина і додому ходив пішки, все через ті-таки негаразди.

Сімейне життя[ред.]

1958 року Іван одружився з гарною синьоокою дівчиною на ім’я Марія. Так Марія Кузьмівна стала йому вірною дружиною і коханням всього життя. Їй щодень освідчувався і писав вірші, її кохав і шанував над усе. Через рік після весілля молодий Іван Федорович закінчив фізмат, а його Марія навчалася там ще довгих три роки, бо саме подовжили навчання в інституті на 1 рік. Після цього працював у Кладьківці, аби бути ближче до дружини (хоча пропонували одразу в Кобижчу). Затим, вже разом, їздили до обласного управління освіти. Просилися, щоб направили працювати в одну школу. Там пішли на зустріч молодій родині педагогів і скерували їх до с. Свидовець. Там пройшло цілих чотири роки. Жили в старенькій хатці в однієї місцевої бабусі. Ютилися всі в одній кімнатці. Роботи в школі вистачало, але хотілося і кар’єрного росту і власного житла тощо. Свидовець – село не велике. Бувало, взимку замете дорогу, то на місяць і більше не було жодного сполучення із зовнішнім світом.

Переведення до Носівки[ред.]

Отож, вже вдруге, після шести років учителювання в селі (в армію після цього вже не брали) поїхали Тарасенки знову до «облоно». Тодішній очільник освіти області сам був родом з Бобровиці, тож молоду родину вчителів знав особисто. Пропозицій було дві: або до Городні директором, або у Носівську середню школу № 2 завучем. Вибрали другу школу, бо ближче і рідніше. Там же отримали ділянку коло школи, самі збудували хату, обгородилися, зявилися діти. Марії Кузьмівні дали 17 годин, а згодом вона стала вести ще і два класи вечірньої школи, де навчалися тоді і заводчани і трудівники села (заняття там ішли до пізньої ночі). Власне, виникла у другій школі вакансія завуча не випадково. Тодішній директор Мусій Григорович Буняк вигнав попередника за якісь махінації. Тож довелося Івану Федоровичу опановувати нову посаду в досить важких умовах. Але це йому вдалося. Ось де знайшлося застосування гострому розуму і холодному мисленню, випрацьованому за роки шахових вправлянь! Тарасенко постійно себе вдосконалював: вчив вірші (хороша пам'ять давала змогу знати їх після одного прочитання), читав художню, фахову та іншу літературу. Він досконало намагався опанувати кожен предмет, що вивчався в школі.

Захоплення шахами[ред.]

Майже щодня грав у шахи – у його двір приходили зі школи, з заводу, з околиці і вечорами під грушею у дворі працював справжній шаховий клуб місцевого значення. Паралельно він виступав і здобував перемоги і за освіту і за рідний Цукровий завод. 1969 року у вересні помер М.Г. Буняк. Похорон був організований і виконаний завучем та колективом. Хоронили директора на кладовищі, що розташоване і зараз на розі перехрестя вулиць Дімітрова і Вокзальної. Всю дорогу ішли пішки. Учні встеляли квітами останній шлях видатного директора і будівничого (адже саме за часів Буняка з’явились і сучасний двоповерховий шкільний будинок і будівлі МНВК).

Директор Цукрозаводської школи[ред.]

Минуло небагато часу і черговий інспектор з «облоно», дуже якому сподобалась школа, рекомендував Івана Федоровича на посаду директора. Саме тут Тарасенко розкрився повністю. З 1969 по 1988 роки тривала ціла «епоха» його директорства. Спочатку було дуже важко. Район заводу був дуже не простий у ті роки. 18 учнів уже стояли на обліку у міліції за різного роду злочини. На всіх щаблях влади школу розпікали за низькі показники. Іван Федорович намагався власним прикладом надихнути учнів на навчання: сам відвідував їх вдома, переконував, доводив важливість освіти для кожної людини. Кожного ранку він на посту – зустрічає учнів, звертає увагу на зовнішній вигляд, контролює всіх і кожного. Щотижня відбувалися загально шкільні лінійки з обов’язковими звітами. Навчально-виховний процес постійно аналізувався на батьківських зборах. За Івана Федоровича у школі почали вести боротьбу із завищенням оцінок. Одразу це призвело до жаху: чи не кожен п’ятий учень став двієчником! Лаяли на всіх рівнях! Потім ситуація виправилась. І зараз учні знають, що у другій школі просто так оцінки не ставлять.

Жорстко і принципово діяв з усіма членами колективу. За це його багато хто не любив. Але поважали і слухалися всі. Марія Кузьмівна розповідала такий факт. Після однієї з педрад, коли чоловік довів до сліз своїм аналізом роботи якусь вчительку, вона завела вдома розмову про межу строгості. На що Тарасенко відповів: - Завтра ж пишу заяву і ставай директором сама. Більше до нього у роботу вона не встрягала. Вимогливий до всіх, і до себе в першу чергу, Іван Федорович, міг розказати вчителю англійської мови про дефекти її вимови! Говорив завжди прямо і жорстко. За кожне порушення трудової дисципліни – догана, сувора догана, звільнення. Практикувались пояснювальні записки до «райвно» з вирахуванням з заробітної плати «прогуляних» працівниками годин. Такі жорсткі заходи дали результат: зменшилась кількість правопорушників серед неповнолітніх, зросла успішність, вихованість учнівського контингенту і персоналу. І вже гордо з високої трибуни на щорічній педагогічній конференції звітує Іван Федорович про те, що 60 % випускників школи вступають до технікумів та вищих навчальних закладів!

Багато які новації введені І.Ф. Тарасенком збереглися до цього часу. Перш за все – розклад в учительській, простий і геніальний водночас, де є всього прізвища вчителів і класи куди вони йдуть поурочно (такий розклад можна змінити в робочому порядку за хвилини). По-друге, є журнал обліку відвідування учнів, до якого після кожного уроку заносяться прізвища відсутніх (саме завдяки журналу в минулому році учителі виявили зникнення двох сестричок, що втікли з дому і змогли підняти тривогу раніше за батьків!). 1981 року Постановою Верховної Ради України школі № 2 було урочисто присвоєно Ім’я драматурга, уродженця Носівки І.А. Кочерги (на жаль, цей документ не зберігся).

З 1984 року щорічно Іван Федорович писав заяву на звільнення з посади директора (боліли ноги). Аж 1988 року заяву задовольнили.

Останні роки[ред.]

Ще до початку 2000-х вони удвох із Марією Кузьмівною працювали в школі. Він читав фізику, вів гуртки (шахи, фотогурток), вона читала математику. Обірвався земний шлях великого педагога і директора 2015 року.

Пам'ять[ред.]

В Носівській ЗОШI-III ступенів № 2 щорічно проводиться шахово-шашковий турнір пам'яті Івана Тарасенка[1].

Примітки[ред.]

  1. Євген Бондарчук. Шкільний турнір памяті І.Ф. Тарасенка Новини, Носівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2, 8 квітня 2019