Харченко Борис Іванович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Харченко Борис Іванович

Борис Іванович Харченко (народився 25 березня 1935 року в селі Козари – помер 18 липня 2014 року), голова колгоспу «Червоний партизан» в селі Козари (1965–1998).

Життєпис[ред.]

Народився в сімґї колгоспника. Мав молодшого брата (по батьку) Івана. Батько: Харченко Іван Васильович, 1911 р.н. Мати — Харченко (Дорошко) Марія Корніївна, 1911 р.н., працювала в колгоспі до 1941 р. В 1941 році батько пішов на фронт і знаходився в лавах Червоної Армії до 1945 р. Мати в 1943 році, під час знищення Козар, розстріляна німецькими карателями.

Зі спогадів Б.І. Харченка:

«У ніч з 10 на 11 березня я ночував у діда з бабою, які жили на хуторі. Зранку забігла сусідка і сказала, що розстрілюють людей. Дід Дорошко Корній Никифорович, баба Дорошко Євдокія Яківна, їх син Василь і я через деякий час сховались у погріб. Там уже були Дорошко (Шугай) Марія Миколаївна та її батько і мати. Нас знайшли на другий день і повели на кладовище розстрілювати. Але розстрілювати був наказ тільки у приміщеннях, яких уже не було. Нас повели до річки. Поставили спинами до себе, підняли зброю, а потім згадали, що в другому кінці села залишилася хата поліцая. Стали нас вести туди. Дід дорогою давай просити поліцаїв: «Спасіть дітей». Йому відповіли, що допомагали партизанам, то туди вам всім і дорога. Раптом ми побачили, що їде німецька машина. Німець, побачивши, що нас ведуть на розстріл, вирішив врятувати нас. Він усіх забрав у погріб навантажувати картоплю, а потім посадив у машину і вивіз у Носівку. Нам дітям дав по шоколадці, а діду закурити. Показав фотографію де були троє його дітей, дружина і він. Ми взнали, що мою матір Марію, тітку Христину і інших родичів розстріляли. Як важко було чути слово «мамо» від своїх товаришів, у кого мати залишилася жива. Нас у Носівці прийняли добрі люди. Всім чим могли, допомагали – і одягом і харчами.»

Навчання та служба в армії[ред.]

В 1943 році, після звільнення села, пішов в 1-й клас Іржавської восьмирічної школи, де і навчався до 1950 р. В 1950 році поступив в Київський гірничий технікум на електромеханічне відділення. В 1954 році закінчив технікум за спеціальністю технік-електромеханік і отримав направлення в комбінат «Тулавугілля» шахта №10 (селище Новоогарівка, Щекінський район, Тульська обл.). Працював на посаді механіка дільниці. В жовтні цього ж року був призваний в Радянську Армію. З 10.1954 р. до 11.1955 р. курсант 19-ї військової авіаційної школи механіків далекої авіації Далекосхідного військового округу. З 11.1955 р. до 07.1956 р. старший бортмеханік 708-го транспортного авіаполку 2-ї авіадивізії особливого призначення. У складі екіпажу літав у Румунію та Німецьку Демократичну Республіку.

Перші кроки в професії[ред.]

Після демобілізації з Радянської Армії повернувся в село Козари. В 1956-1960 р.р. працював електромеханіком колгоспу. Рік, з 09.1960 до 09.1962, учителем сільської восьмирічної школи. Потім до 1963 року механіком колгоспу, а з 1963 р. бригадиром тракторної бригади. З 01.1965 до 07.1965 інженер-механік колгоспу.

Головування колгоспом "Червоний партизан"[ред.]

24 липня 1965 року загальними зборами колгоспників був вибраний головою колгоспу «Червоний партизан» ким і працював до 1998 року. Протягом 33 років праці головою колгоспу Харченко Борис Іванович звертав велику увагу на соціальний розвиток села. За кошти колгоспу було побудовано біля 100 приміщень виробничого і соціального призначення. З них 42 будинки для молодих сімей. Приміщення середньої школи, адміністративний будинок культури, дитячий садок, їдальня, два магазини (один в с. Андріївка), фельдшерсько-акушерський пункт, побутовий комбінат, будинок тваринника, дві майстерні по ремонту техніки і інші приміщення. Побудовано 36 км асфальтованих доріг і прокладено 35 км газових мереж. Газифіковано більше 200 будинків жителів с. Козари.

У 1998 році за станом здоров'я і за власним бажанням Борис Іванович пішов з посади голови колгоспу.

Заочно закінчив Українську сільськогосподарську академію. З 1957 року член КПРС. Вибирався членом райкому партії та депутатом районної ради. Був делегатом установчого з'їзду Селянського союзу СРСР (1990 р.).

Останні роки життя[ред.]

Останні роки тяжко хворів. 18 липня 2014 року помер. Похований в с. Козари.

Сім'я[ред.]

Дружина: Харченко Лідія Федорівна (1937 - 2020), завідувач Козарівської сільської бібліотеки, засновник та завідувач народного історико-краєзнавчого музею села Козари.

Діти: Кайнаренко Наталія Борисівна (1959), Харченко Анатолій Борисович (1962)

Відзнаки[ред.]

  • Медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», 1970 р.
  • Медаль «За трудову відзнаку», 1971 р.
  • Орден «Знак Пошани», Указ Президії Верховної Ради СРСР від 09.12.1973 р.
  • Орден Трудового Червоного Прапора, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22.12.1973 р.