Черненко Віктор Павлович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Віктор Черненко біля пам'ятки у Сулаку

Віктор Павлович Черненко (народився 17 серпня 1943 в службовому приміщенні на роз'їзді 117 км залізниці Київ-Ніжин, поблизу села Сулак) — громадський діяч.

До життєпису[ред.]

В 13 років вперше одягнув флотську форму. 20 років прослужив на Балтійському флоті.

У вересні 1968 на судні «Василь Головін» брав участь у пошуково-рятувальних заходах в Індійському океані з пошуку радянського безпілотного космічного корабля «Зонд-5» (7К-Л1 № 11).

Відвідав кілька зарубіжних країн, серед яких Мадагаскар, Сейшельські острови, Маврикій, Південний Ємен, Індію.

Станом на 2013 працював начальником навчального центру водних шляхів та гідроспоруд ДП "Укрводшлях". Станом на червень 2019 — на пенсії.

Громадська діяльність[ред.]

Був керівником Носівського відділення Товариства "Чернігівське земляцтво" в м. Києві (з ? до 2014).

За земляцьким штурвалом[ред.]

Нарис Вячеслава Михайлишина в газеті «Отчий поріг», жовтень, 2013 р. № 10, стор. 8.[1]

Легкий стукіт коліс електрички з Ніжина луною відгукнувся за річечкою Дівицею, що тихо голубіла в'юнкою стрічкою під лісом. Прошипівши гальмами, електричка зупинилася на залізничній платформі Червоні Партизани. Забрала людей. Пролунав сигнал – і, набираючи швидкість, помчала на Київ, залишаючи порожню платформу і будиночок залізничників, що стоїть впритул до колії, який до і після війни був блок-постом[2]. Саме в ньому на світ з'явився Віктор Черненко, первісток у подружжя Павла і Тетяни Черненків. Народження сина в нелегкий час війни, коли радянські війська стрімко звільняли рідну Україну від ворога, знаменувало близький кінець війни і початок мирного життя. В імені Віктор батьки вбачали неминучу Перемогу.

Пишається Віктор Павлович своїм родом, коріння якого глибоко вросло в носівську землю. Батько, Павло Черненко, народився в с. Кам'янське Запорізької губернії (нині Дніпродзержинськ Дніпропетровської області), де його батьки були на заробітках. Працював на залізниці, деякий час у колгоспі. Довелося йому стати учасником Фінської військової кампанії. На початку Великої Вітчизняної війни потрапив у полон на станції Бобрик і перебував у Дарницькому концтаборі, звідкіля етапом був переправлений до концтабору в Польщі. У вересні 1942 року тікає з полону. Оклигавши, подався до партизанського з'єднання "За Батьківщину" під командуванням І. М. Бовкуна. Отримавши завдання збирати інформацію про рух ворожої техніки та живої сили, влаштувався обхідником на залізницю. Після війни працював стрілочником в Дарниці і на Києві-товарному.

Мати, Тетяна Павлівна (дівоче прізвище Шевченко), народилася в сім'ї лісівника. Теж брала участь у партизанському русі: збирала інформацію про рух поїздів на дільниці Ніжин/Київ, допомагала у підриві залізничної колії та ворожих поїздів.

Успадкувавши найкращі батьківські риси, Віктор Павлович стійко сприймав і вперто долав життєві дороги, попри всілякі труднощі, без сторонньої допомоги. Закінчивши середню школу, працював підсобним робітником на будівництві в Дарницькій дистанції шляху, водієм електро та автонавантажувача на складі Південно/Західної залізниці в Києві.

У грудні 1961 року всім селом проводжали Віктора до армії. Служити довелося в ракетних військах стратегічного призначення Прикарпатського військового округу. Саме тут навчався сержант Черненко у вечірній партшколі при політвідділі дивізії. І саме тут вирішив поступити до Кронштадтської морехідної школи. Закінчивши успішно мореходку, проходив практику на Балтійському морі.

Як відомо, море сильних любить. І це довів молодий моряк у складних умовах, коли відразу по закінченні морехідної школи доля закинула його у складі екіпажу на проводку підводних човнів для поповнення групи бойових кораблів у Середземному морі. Довелося служити на океанографічному судні "Глобус", а пізніше на флотській "домівці" – експедиційно/океанографічному судні "Василий Головнин", яке на той час було високотехнічно оснащене і рівень збору ним інформації у світовому океані, космосі й на землі був надзвичайно високим.

Найяскравіші спогади Віктора Павловича пов'язані з виконанням в 1968 році державного завдання по виявленню в Індійському океані й підняттю на судно супутника "Зонд/5".

Знаходячись постійно в експедиціях, доводилося Віктору Черненку сходити на береги Норвегії, Німеччини, Гібралтару, Йемену, островів Маврикій, Мадагаскар, Сейшельських островів та багатьох інших країн. Екзотика заморських країв вражала моряка та водночас наводила ностальгію за рідною Україною, своїм мальовничим селом.

Після служби на флоті Віктор Павлович повертається в Україну. Працює на різних інженерно-керівних посадах в Інституті "Укрдіпрорічтранс", у складі експедицій на пошукових роботах. Тож довелося об'їздити майже всю європейську частину Росії, Прибалтику, Білорусь, Україну.

Жага до знань, до нового переповнювала Віктора Черненка. Працюючи, він закінчив Київський річковий технікум і Київський держуніверситет ім. Т. Г. Шевченка. Його чесність, принциповість, об'єктивність відіграли велику роль у призначенні його членом парткомісії по персональних справах Подільського райкому КПУ, який тоді очолював І. М. Салій. Глибоко вивчаючи справи, домігся зняття наклепів, звільнення від необгрунтованого, незаконного покарання з багатьох чесних членів партії.

З 1983 року Віктор Павлович Черненко працює начальником навчального центру водних шляхів та гідроспоруд державного підприємства "Укрводшлях". Віддаючи свої знання і досвід, він домігся поліпшення роботи навчального центру, зміцнивши його матеріальну базу, створивши відповідальну і творчу атмосферу в колективі.

Його цілеспрямованість, вболівання за спільну справу, вміння згуртувати однодумців – чи не головні риси його характеру. Тож не дивно, що вкотре обирають Віктора Павловича головою Носівського відділення Чернігівського земляцтва. Він знаходить час і для сім'ї, і для роботи, і для земляцтва.

А ще Віктор Павлович опікується випуском колективної книги про земляків "Ми – з Носівщини", особисто відвідує ветеранів, вболіває за кожного земляка. Він встигає взяти участь у всіх заходах, які проводить Носівське відділення і Рада Чернігівського земляцтва. Дивуєшся його енергії, ентузіазму. Тож земляцький штурвал у надійних руках.

Вячеслав МИХАЙЛИШИН, заступник голови Носівського відділення

Примітки[ред.]

  1. «Отчий поріг», жовтень, 2013 р. № 10, стор. 8.
  2. 117 км залізничної ділянки Київ-Ніжин

Посилання[ред.]