Історико-краєзнавчий музей при школі № 3

Матеріал з Wiki Носівщина
Версія від 18:10, 20 серпня 2019, створена Perohanych (обговорення | внесок) (З досвіду роботи музею)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Речі селянського побуту

Історико-краєзнавчий музей при Носівській школі № 3

Історія[ред.]

Музей почав створюватися в липні 1987 року. Ініціатором, організатором, безпосереднім керівником робіт і автором розробки основних експозицій був Хоменко Олександр Андрійович.

Автором проекту художнього оформлення експозиції музею є художник Самсоненко Л.С. в співавторстві з художниками Пелаковим В.І., Махновським Г.П., Буцаном В.Ф.

Активну участь у створенні музею брали учні вчителі школи та жителі Вербова.

Фактично музей і функціонував з 1987 року, однак наказом по школі його відкриття було проведено лише 20 вересня 1991 року.

Експозиція[ред.]

Музей розташований в 3-х невеликих кімнатах центрального корпусу школи. З них дві мають площу по 15 м². , а третя 20 м² .

В цих кімнатах розміщені експозиції таких розділів:

  1. Історичний процес розвитку людства. Заснування носівки. Народознавство краю.
  2. Велика Вітчизняна війна.
  3. Післявоєнний період. Школа та її історія.
Школярі в музеї

В першій кімнаті знаходяться експозиції з історії України періоду середньовіччя, новітньої історії, історії Носівщини, а також експонати по народознавству. Зокрема є куточок селянським одягом, тканинами кустарно-промислового виробництва, виробами народних умільців. Тут є такі цікаві експонати: кирея та башлик (обмундирування військових кіннотних часів I світової війни), передані жителькою села Адамівки Хоменко Євдокією Андріївною учням під час туристичного походу по збору старовинних речей.

Розміщена тут і частина надгробні плити з фамільного склепу пана Шаули, який був меценатом навчального закладу. Саме за його кошти проводилося в 1885 році будівництво цього навчального закладу. Плита була знайдена та передана до музею, у 2002 році учнем 11 класу Приходьком Сергієм Миколайовичем.

У вітринах цієї кімнати знаходиться нагородний лист повного Геогрієвського кавалера (4 хрести), колишнього завгоспа школи Саська Івана Івановича.

Селянський побут

Створена також експозиція: «речі селянського побуту». Тут виставлені різні предмети побуту: прикраси, старовинні праски, самовари, посуд, дерев'яні ночви, ківш, тощо. виставлений також один з досить цікавих експонатів, знайдений неподалік від пам'ятника давньої історії України Шаулиної могили. Це гончарний виріб, глечик зроблений без гончарного круга і обпалений. Як твердять фахівці, період III-VII ст. до н. е.

Знайдений глечик був в кінці 70-х років на глибині 1 м. 40 см. при будівництві місцевого заводу, Коли будівельники наткнулся на цікаве місце, далі роботу проводили учні під керівництвом директора Хоменка Олександра Андрійовича. Тут же було знайдено багато черепків стародавнього битого посуду, а також мідне кільце і прикраси. Це свідчить про те, що це була стоянка племена скіфів.

Привертають увагу кілька козацьких люльок, знайдених учнями школи на березі місцевої річки Носівочки, під час меліоративних робіт на початку 80-х років.

Велика Вітчизняна війна

Основну площу другої кімнати займають експозиції: «Велика Вітчизняна війна», «Партизанський рух на Носівщині», «Носівчани — Герої Радянського Союзу». Тут знаходяться і фото, яке дороге колективу школи. Це випускник школи, Герой Радянського Союзу Галуза Г. Г. Під час створення цієї експозиції, рада музею багато працювала в пошуках фотографій, документів про цю людину. Праця увінчалася успіхом, юні краєзнавці натрапили на далеких родичів Галузи Г.Г., які проживають в селі Дебрево. Під час неодноразових їх відвідин, учням передали фото та цікавий документ-нагородний лист.

В цьому залі експонуються фотографії Стратілата М. І. - командира та організатора партизанського загону.

Учнями під час походів по стежках бойової слави записані про нього розповіді в селі Селище і в м. Носівці.

Наявні документи, які офіційно засвідчують створення партизанського загону. Привертає увагу Партизанська стіннівка, один з номерів якої передала під час зустрічі з учнями колишня партизанка Самокиш Ф .Г., з нею часто спілкувалися учні школи, таким чином збагачуючи свої знання з історії партизанського загону.

Є фотографія 1943 року. Це мітинг у м. Носівці на честь визволення міста від німецько-фашистських загарбників.

Зустріч з командиром партизанського загону Федоровим та мітинг зустрічі з Ковпаком С.А. під час приїзду їх у Носівку. Всі ці фото знаходилися в домашньому архіві колишньої партизанської зв'язкової вчительки - пенсіонерки Хоменко Г. В. під час чергової зустрічі з юними екскурсоводами школи вона повідомила цікаві факти і передала фото.

Також експонуються зброя і одяг воїнів Червоної армії, частково зброя і спорядження німецько-фашистської армії, документи і нагороди військовослужбовців періоду Великої Вітчизняної війни, особисті речі офіцерів та солдат Радянської Армії.

Багато цікавого та пізнавального можуть довідатися відвідувачі музею з особистих щоденників Пінчук Наталії, Рябокрис Наталії, Пінчук Галини, які охоплюють період з 1938 р. і по 1945 р. ,Овдієнка Івана (з 1933 по 1946). Історичних подій, описаних там, ми не знайдемо в жодному підручнику. Тут можна на долі однієї людини прослідкувати за долею цілої країни. Ці щоденники були передані до музею в 2007 році Пінчук Галиною, та щоденник Овдієнко Івана був переданий сином в 2008 році.

Є також досить цікавий експонат, який має історичну цінність. Це звіт - альбом географічні експедиції 1911 року в гори Тянь-Шаню. Він зроблений у фотографіях. Історія цього експонату така: в 1941 році, коли відступали війська Червоної армії, до будинку де проживала молода дівчина Пінчук Наталія забіг молодий лейтенант і віддаючи цей альбом (бо важко було нести) попросив зберегти, - «повернуся, заберу». Але він не повернувся… Племінниця Пінчук Наталії в 2009 році передала його музею.

Площу третьої кімнати займають експозиції з історії міста Носівки в післявоєнний час та з історії школи. Серед них цікаве фото зроблене у 1962 році. Цей вид школи, яку було зруйновано під час війни.

Тут розміщені фотографії визначних людей Носівки, учителів і керівників школи різних років, учнів, які закінчили школу з золотими і срібними медалями, художніх колективів школи, а також стенд «Вони закінчили нашу школу».

Слід звернути увагу на фото Романа Андрійовича Руденка - випускника нашої школи. Поряд розміщено декілька фотографій сімейного альбому цієї родини. Роман Андрійович був генеральним прокурором України, а потім генеральним прокурором Радянського Союзу. Після війни - він учасник Нюрнберзького процесу -  головний звинувачувач. Учні-члени ради музею, довгий час підтримували зв'язки з людьми, що були у близьких стосунках з родиною Руденків. Звідси і сімейні реліквії (фото) і цікаві розповіді (записи).

Широко показано в цій кімнаті навчальний і трудовий процес, а також життя школи цілому, зв'язок школи з місцевими колгоспами.

Експонується велика кількість альбомів, що відображають життя учнівського колективу протягом багатьох років, нагороди школи за досягнуті успіхи, грошові знаки різних років, документи про зв'язки школи з Міністерством освіти, творчими колективами, школами України, редакціями періодичних видань, наукові праці колишніх випускників школи, унікальні фотографії з історії школи, фотографії починаючи з 1906 року.

Оформлений також цікавий стенд про випускника школи, Заслуженого артиста України лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Нечепу Василя Григоровича. Є подаровані записи його пісень, фотокартки.

Одним з цікавих експонатів і свідоцтво про закінчення в 1915 році Носівської второкласної учительської школи (нині Носівський НВК «ЗНЗ-ДНЗ» I-III ст.№ 3), видане на ім'я Сопіги Г. Це свідоцтво передала музею в 1999 році людина, яка постійно підтримувала зв'язки з музеєм, з школою - дружина колишнього директора школи Сопіги Олександра Степановича, Сопіга Галина Василівна. Вона була одним із активістів по збору матеріалів для музею.

Невід'ємною частиною музею є також пам'ятки архітектури і історії, які знаходяться в мікрорайоні школи. Учні школи постійно доглядають за ними. Знають історії цих пам'яток. Це:

Відзнаки[ред.]

  • звання «Зразковий музей» (2011).[1]

З досвіду роботи музею[ред.]

Гончарні вироби

Музей Носівського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІ ст.№3 за уніфікованим паспортом класифікований як історико-краєзнавчий, розміщений у трьох експозиційних кімнатах. Експозиції розміщені по періодах, починаючи з кам’яного віку, звичайно історичних пам’яток цього періоду дуже мало, але вони є. Це в основному знаряддя праці, репродукції цих знарядь, малюнки, фотознімки. Тут виставлено також один з досить цікавих експонатів знайдений неподалік від пам’ятника давньої історії України – Шаулиної могили (скіфський сторожовий курган). Це гончарний виріб (глечик), зроблений без гончарного круга. Як твердять фахівці, періоду ІІІ – ІV т. до н.е. Тут є і козацькі люльки періоду ХV- ХVІ ст. н.е. знайдені під час меліорації р. Носівочки.

Знаряддя праці і предмети побуту

Наступні періоди демонструються в музеї ширше. Ми можемо побачити не тільки знаряддя праці, а й предмети побуту, зброю, пам’ятки культури, зокрема різноманітний одяг, посуд, прикраси, вироби умільців, документи, портрети історичних і військових діячів, малюнки тощо. Цікавим розділом є експозиції «Речі селянського побуту» (прикраси, праски,самовари, посуд, одяг) .

Експозиції другої кімнати розповідають про роль наших земляків у перемозі над фашистськими ордами в роки війни, робиться акцент на український вимір перемоги. Адже до скорботного списку «Книги Пам'яті України» 1997 р. т.6 ст. 489-490 занесено прізвища шести тисяч воїнів, що не повернулися на рідну Носівщину. За архівними даними в період з 1941р. 1945р. на фронтах воювало 11 тисяч земляків. Та чи всі згадалися? А скільки було героїв, прізвища і подвиги яких невідомі?

Тут є і фото, яке дороге колективу школи. На ньому випускник школи, Герой Радянського Союзу Галуза Г. Г. (учні зв'язувалися з родичами і знайшли деякі документи, нагородний лист, фотографії).

Привертає увагу партизанська стіннівка, цікаві фотографії 1943 року – це мітинг в м. Носівці на честь визволення міста від німецько-фашистських загарбників.

Також є фотографії пізнішого періоду: зустріч з командиром партизанського з’єднання О.О.Федоровим та С.А. Ковпаком під час приїзду їх до Носівки. Експонується зброя і одяг наших захисників і частково зброя і спорядження німецько-фашистської армії, документи, нагороди, особисті речі. Є тут і трофейна гармошка, яка пройшла фронтовими дорогами аж до рейхстагу. Підхопив її там з рук пораненого бійця Прищепа Д. О., привіз додому. Довго вона зберігалася в нього, як спомин про буремну юність та в 2016 році, під час чергової зустрічі, передав до музею.

Стенд про Романа Руденка

Площу третьої кімнати займають експозиції з історії міста Носівки в післявоєнний час і до наших днів та експонати, які розкривають історію рідної школи. Тут розміщені фотографії визначних людей Носівки, учителів і керівників школи різних років, випускників, які досягли значних успіхів у житті. Слід звернути увагу на фото Р. А. Руденка – випускника закладу .

Роман Андрійович був генеральним прокурором України, а потім Радянського Союзу. Після війни – учасник Нюренбергського процесу – головний звинувачував. Учні – члени ради музею, довгий час підтримували зв’язки з людьми, що були в близьких стосунках з родиною Руденків. Звідси і сімейні реліквії (додаток 2) .

Василь Нечепа зі школярами

Цікава доля і нашого випускника Народного артиста України лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка кобзаря – лірника В. Г. Нечепи.

Долі, долі… скільки їх гартувалося в стінах закладу за 123 років існування. Кожному поколінню, життя приносить свої випробування. Нелегким воно випало нашим дідам і батькам. Як у далекому минулому наші предки зупиняли ординські навали, так і їх нащадки зуміли дати гідну відсіч закутим у броню фашиським завойовникам навіки підвівши рідну Носівщину під ореол ратної солдатської і партизанської слави. Не осоромило молоде покоління ратної слави батьків. Ось із світлин дивляться на нас молоді хлопці учасники АТО випускники закладу, Гавриленко Ф., Усенко І., Дейчук П., Гук А., Кравченко В., Віротченко А., Остренський С., Войтенко О., Кратко В., Ананко Є., Захаріченко В, Купрієнко Є, Яма О., Сайпашев В., Руденко А., які мужньо берегли спокій рідної України. Є тут і подяка 1 окремої танкової роти, 2-танкового батальйону 1 окремої танкової бригади в якій служив наш випускник Кратко Володимир Федорович за підтримку, яку надавав колектив закладу бійцям. Державний прапор з підписами бійців, який солдати окремого танкового екіпажу передали з Донбасу.

Широко показаний в цій кімнаті навчально–виховний процес, життя школи в цілому. Експонується велика кількість альбомів що відображають життя учнівського колективу протягом багатьох років, нагороди школи за досягнуті успіхи,унікальні фотографії з історії школи. Одним з цікавих експонатів є свідоцтво про закінчення в 1915 році Носівської второкласної учительської школи (нині Носівський НВК «ЗНЗ - ДНЗ» І – ІІІ ст. №3), видане на ім’я Сопіги Григорія.

Музей Носівського НВК «ЗНЗ - ДНЗ» І – ІІІ ступенів №3 є одним із закладів просвітницької роботи, важливим джерелом знань з історії рідного краю, його героїчного минулого, розвитку економіки, науки і культури. Основним напрямком роботи музею є пошукова робота яка ведеться різними методами. Перш за все, це участь школярів в туристко-краєзнавчих експедиціях. Результатами їх роботи є активна участь у різноманітних конкурсах краєзнавчо-пошукового характеру. Школярі займаються краєзнавчою та науково-дослідницькою роботою. Вивчають, досліджують історію Носівки, поглиблюють знання з історії рідного міста, визначних місць, історичних подій та видатних людей краю. Результатами роботи були досить цікаві знахідки.

Так, наприклад, працюючи в рамках Всеукраїнської історико–географічної експедиції учнівської молоді «Історія міст і сіл України», експедиційний загін під керівництвом директора Хоменко Н.О. та вчителя історії Дяченко А.С., налагодивши зв’язки з обласним архівом, створили цікавий нарис «Місто Носівка. Сторінки історії» (2015 р.), спираючись на достовірні історичні факти. Даний матеріал, побудований на дослідженнях, цікавий широкому колу читачів (додаток №3). Даними матеріалами користуються відвідувачі музею, колишні випускники, вчителі (при підготовці бесід, годин спілкування, уроків історії, позакласних заходів). Експедиційний загін за дану роботу отримав звання Лауреата обласного етапу конкурсу. Члени ради музею є активними учасниками Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої». Напрямок: Історія України і державотворення. В рамках якого проводять значну як пошукову так і дослідницьку роботу. Слід відзначити такі роботи: «Історія Носівщини в особах», Історія в документах, нарих-опис села Лісові Хутори (Жовтень) над яким працювали діти під керівництвом Ісаєнко С.І. вивчали документи, опитували старожилів(додаток 4).

Оскільки музей історико-краєзнавчий, то рада музею проводила роботу і в рамках краєзнавчої експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» так робота за напрямком «Геологічними стежками України» під керівництвом Кириленко Н.М. стала переможцем на обласному етапі. Члени гуртка «Юні музеєзнавці» працювали над роботою за напрямком «З попелу забуття» на тему «Вони йшли у бій молодими». В цій роботі висвітлена наступність поколінь. Героїзм дідів (41-45р.) та їх онуків (2014-2016р.). Досить цікавою була робота в рамах даної краєзнавчої експедиції за напрямком «Козацькому роду – нема переводу» на тему «Козацька доба в історії Носівщини». Дуже багатий фактичний матеріал зібрали учні про В.Г.Нечепу – кобзаря – характерника (кобзаря – лірника, лауреата Державної премії імені Т.Шевченка, народного артиста України з 2008 року, випускника 1967 року Носівської середньої школи №3).

Підсумком роботи експедиційного загону з даної теми стала екскурсія до «Соколиного хутора», яка збагатила знання учнів про історію рідної Чернігівщини (додаток 5).

Вчителя історії Дяченко А.С. також зацікавила можливість участі у Всеукраїнський краєзнавчій акції учнівської молоді та тему «Українська революція 100 років надії і боротьби». Закипіла робота. І, як живі, постають перед нами учасники тих буремних подій (напрямок «Українська державність: від Революції на граніті до Революції Гідності» на тему «Боротьба українського народу за незалежність»).

Краєзнавчо-дослідницька робота «Архітектурна споруда Свято-Миколаївського храму – джерело для пізнання української національної історії та культури» (керівник Броварець І.Г.) за напрямком «Духовна спадщина мого народу» визнана переможцем І туру Всеукраїнської краєзнавчої експедиції «Моя Батьківщина – Україна» у 2018 році та направлена на обласний тур. Дана робота відзначається глибокою фактологією матеріалу, виховним аспектом дослідження, можливостями практичного використання в освітньому процесі. Цікава тим, що доповнює знання з історії рідного краю.

Як уже зазначалося у музеї знаходиться фотографія Галузи Г.Г.. Вона зацікавила членів гуртка «Юні музеєзнавці», оскільки вони нічого не знали про цього героя, а він колишній випускник нашої школи. Розпочалася кропітка робота пошуку достовірних даних. І удача… Знайдено матеріали, які поповнили скарбницю музею ( додаток 1)

Цікавими є наробки учасників щорічної краєзнавчо-патріотичної акції «Від роду до роду збережемо традиції народу». Так переможцями обласних етапів були: експедиційний загін за роботу «Лозоплетіння – вид декоративно-ужиткового мистецтва» (2016р. керівник Халіна Н.О.), мистецтво художнього різьблення та випалювання (2017р. керівник Жук О.М.),

Послугами музею Носівського НВК«ЗНЗ - ДНЗ» І – ІІІ ступенів №3 користуються учителі і учні, вихователі груп продовженого дня та дитячого садка. У стінах музею проводяться оглядові і тематичні екскурсії, уроки історії, різноманітні позакласні заходи, заняття клубу «Пошук», заняття екскурсоводів, підготовка до проведення знаменних дат та історичних подій, зустріч із знаменитими людьми, ветеранами війни і праці. Адже одним із напрямків патріотичного виховання учнів Носівського НВК«ЗНЗ - ДНЗ» І – ІІІ ступенів №3 є виховання високих духовно – моральних принципів на героїчних вчинках воїнів – визволителів, учасників АТО, ліквідаторів Чорнобильської трагедії, воїнів – афганців. З метою формування громадянської відповідальності, відданості своїй Вітчизні, військово – патріотичних якостей молоді уже стало традицією перед Днем Перемоги та до дня визволення Носівщини проводити зустрічі з ветеранами. Вирішуючи дане питання, Рада музею тісно співпрацює з головою районної Ради ветеранів О.О. Ляшенко.

Так двічі на рік (вересень та травень) організовуються зустрічі учнів з ветеранами Супрун Ф.М. , Прищепою Д.О., Бровком І.Г., які проходять у формі запитань та відповідей.

Частим гостям в закладі є також Іван Васильович Гончар. Він розповідав про звільнення ним Варшави у складі 280 полку 3 гвардійської артилерії винищувальної бригади. Згадував страшні картини смерті своїх товаришів. Пригадав як 26 квітня 1945 року зі своїм полком зайшов у передмістя Берліну, а далі крокував на головну вулицю фашистської столиці.

Колишній учень школи Прищепа Д. О. розповідав про початок жахливої війни, яка застала його в Києві. Бачив, як бомбили фашисти місто, що на фронті був кулеметником.

Нажаль, уже пішов у вічність Фесенко О. С., який теж був частим гостем закладу. В 1943 році він був призваний в армію до 16 прикордонного полку. Серед поповнення було 360 носівчан. Згадував про бої під Коростенем, про те, як отримав поранення в ногу, побував у шпиталі і знову повернувся в стрій.

Дійшов до Польщі.

- Закриваємо очі, і все постає ніби сьогодні, - говорять сивочолі ветерани. Суворі випробування випали на долю цих людей, але їм вдалося вижити. І зараз, маючи стільки років за плечима, вони змогли прийти до нас на зустріч, відповісти на запитання учнів, поділитися наболілим.

Героїчну естафету старшого покоління підтримали молоді. На зустріч до учнів поспішають запрошені учасники АТО: Гавриленко Ф.Г., Черниш О.П., Мархай В.М., Гук А.В. , яка проходить в теплій, дружній обстановці.

Члени клубу «Пошук» листувалися із партизанкою Г. Данилко. Та, нажаль, вже теж її не стало. Меншає і меншає ветеранів. Так, у 2014 – 2015 рр. пішли у вічність наші підшефні ветерани Ворона Михайло Сергійович та Воронін Степан Іванович, залишивши записані розповіді.

Ось тільки один маленький епізод записав Степан Іванович. Коли звільняли село на річці Молочна недалеко від Мелітополя, горіло все в одному із будинків почув крики. Він врятував дітей і матір, на якій горів одяг. І знову бій. В перерві між боями цей епізод виразив у віршах

Спілкування з цими людьми було постійне.

Виховання відповідальності є однією із характерних рис громадянської зрілості. Ось саме ця риса виховується в процесі догляду за закріпленими пам'ятниками. В рамках операції «Могили які не можна забути». Цим самим ми зміцнюємо зв'язок часів і поколінь, втілювати у конкретні справи турботу молодих про покоління переможців, продовжуємо і примножуємо славетні справи наших дідів.

- 9 клас – могила Леденьова на кладовищі, яке прилягає до вул. Володимирської;

- 7 клас – могила невідомого солдата та солдата Калини М. на кладовищі, що прилягає до вул. Полівка;

- 8 клас – пам’ятник «Мати – Батьківщина » в с. Деброве;

- 10 клас - обеліск в урочищі «Орішне»;

- 11 клас – Братська могила на території закладу(щорічно тут проводиться мітинг – реквієм в день визволення Носівки, та до Дня Перемоги);

- 7 клас – пам’ятний знак «Пам’ятаємо» в урочищі «Хмільники». Що знаходиться над дорогою Носівка – Мрин;

Історична довідка

В цегляному приміщенні Мринської школи розташовувалась мринська поліція. Територія була огороджена колючим дротом, навкруги споруджені вогневі точки, викопані траншеї. Кілька класів школи поліцаї зайняли під в’язницю, де тримали заручників і мирних жителів. Тут же проводились допити із застосуванням тортур. Кожен ранок вони виводили на подвір’я арештованих для перевірок. В’язні повинні були пройти вперед і назад крізь дві шеренги поліцаїв, які нещадно били їх нагайками. Партизани декілька разів намагалися визволити в’язнів, але фортеця була міцна. Та коли партизани дізнались, що в’язнів поведуть в Носівку в гестапо, то вирішили визволити їх по дорозі. Валка йшла таким чином. В голові колони, на першій підводі були кулемети, в кінці, на підводах гостинці німцям: молоко, вершки, м'ясо і т.д. Валку контролювали поліцаї і кілька німців. І вже коли перейшла через струмок, то люди побачили що по полю мчать два вершники. Німці і поліцаї відкрили по них вогонь. У відповідь з лісу загриміли залпи. Почався бій. Першими вв’язались в бій – комісар партизанського загону Михайло Гонта і мринчанин Іван Нижчик. Полонені були визволені та всі вони пішли в партизани. Полонених поліцаїв розстріляли. Дехто з них втік в село Жовтень. Проте не повернулися до табору ні Гонта ні Нижчик, тільки кінь Гонти, поранений в шию, прибіг у табір. На пошуки цих партизанів пішла група товаришів. На узліссі вони знайшли тіло Нижчика, над яким фашисти дуже поглумилися. Тіло було порізане, шкіра в багатьох місцях зідрана, на грудях вирізаний хрест. Тіло Гонти також знайшли на узліссі. Тіла полеглих привезли в табір і похоронили. І тільки після визволення району їх було перезахоронено в центральну братську могилу м. Носівки. А на місті бою, в якому було врятоване життя мирних жителів і в якому смертю хоробрих загинули Михайло Гонта та Іван Нижчик біля лісу над шляхом споруджено пам’ятний знак з викарбуваним написом «Пам’ятаємо».

Вирішальну роль відіграє музей в організації та розвитку пошукової роботи. Навколо нього згуртовуються ентузіасти пошукової, краєзнавчої роботи. Силами цього активу зібрано чимало речових і писемних пам’яток, які поповнили музейні фонди. А це в свою чергу сприяє посиленню виховних і просвітницьких функцій музею.

Пошукова робота ведеться зараз різними методами. Практикуються походи до урочища «Орішного» де був розташований партизанський табір, екскурсії до музеїв, меморіальних комплексів, зустрічі з старожилами, збір особистих речей, одягу, нагород, документів, архівних матеріалів. В ході цієї роботи краєзнавці побували в селах: Червоні Партизани, Козари, Мрин, Плоске. Відвідали населенні пункти: Бобровиця, Кобижча.

В результаті кропіткої пошукової праці музей за останній час поповнився новими цікавими експонатами. Ось деякі з них:

  • це бойовий прапор 150 стрілкового ордена Кутузова ІІ ступеня індрицької дивізії 79 с.к.3 Української армії 1 Білоруського фронту.
  • Трофейна гармошка, яка побувала під стінами рейхстагу,
  • альбом світлин географічної експедиції 1911 року, він має історичну цінність це звіт географічної експедиції в гори Тянь – Шаню, зроблений у фотографіях. Історія цього експонату така: в 1941 році коли відступали війська Червоної Армії, до будинку де проживала молода дівчина Пінчук Наталія забіг молодий лейтенант і віддаючи альбом (бо важко було нести) попросив зберегти – «Повернусь заберу» але він не повернувся…
  • Кулеметна стрічка, фотокартки. Багато цікавого та пізнавального можуть довідатися відвідувачі музею з особистих щоденників Пінчук Наталії, Рябокрис Наталії, Пінчук Галини які охоплюють період з 1938 року по 1945 рік, Авдієнка Івана з 1933 року по 1946 рік. Історичних подій, описаних там, ми не знайдемо в жодному підручнику. Тут можна на долі однієї людини прослідкувати за долею цілої країни. Звичайно всіх експонатів перелічити на можна.

Було проведемо подорож до с. Червоні Партизани. Під час походу краєзнавці зустрічалися з старожилами, свідками давніх подій, зробили чимало цікавих записів історичного та краєзнавчого характеру для поповнення музею, а також фотокарток. Разом з цим було записано чимало легенд, народних пісень, прислів’їв, приказок, зібраних речових пам’яток історії.

Значну роль в масово – освітній роботі музею відіграють екскурсії як оглядові так і тематичні. Їх проводять працівники музею та учні екскурсоводи.

Зустріч із ветеранами Німецько-радянської війни

Завдяки екскурсіям відвідувачі здобувають цінні відомості з історії, культури та побуту Чернігівщини. Це перш за все відомості про державних діячів, вихідців з Носівки, працівників науки і культури, військових діячів, про розвиток освіти на Носівщині. Тут експонуються фотографії організаторів партизанського руху, командирів підрозділів з’єднання, рядових партизан і підпільників, деякі речі, одяг, документи, спогади, свідчення, які доповнюють новими відомостями про безприкладний героїзм цих до безмежності хоробрих людей. Важко повірити, що Степанов Микола, знаходячись в розвідці з партизанкою Данилко Г.В. нападає на районний поліцейський штаб де знаходяться до сотні озброєних поліцейських. І виходить переможцем. Або та ж Данилко Г.В., ризикуючи життям, знайомиться з керівником Ніжинського гестапо і одержує через нього потрібні відомості. Партизан Олешко одержує на німецькому складі цукор для партизанського з’єднання, користуючись фіктивними документами. Подібних прикладів у матеріалах музею дуже багато.

Крім матеріалів екскурсій про них не завжди можна прочитати. Цікаву форму роботи з активістами музею започаткувала в вересні 2015 році заступник з виховної роботи Халіна Н.О. Це покласна естафета пам’яті. Підсумки якої були підведені в травні 2016 року.

Цікаво пройшла туристична естафета пам’яті туристичний похід вихідного дня «Над пам’яттю роки не владні» (керівник Новік Н.І.), та одноденний туристичний маршрут «Місцями бойової слави Носівшини» (керівники Пугач О.М. та Ісаєнко С.І.).

Неабияке враження в учнів закладу залишили підготовлені виховні заходи патріотичного виховання «Козацькими стежками» (Соколова Н.Л.), «Козацький гарт» для учнів 1-4 класу (Тонконог Н.В.), «Є у нас одна країна – то прекрасна Україна» 9-11 клас, «Соборна мати – Україна одна на всіх як оберіг» 9-11 класи, уроки пам’яті тиждень пам’яті «Тих днів не стерти з пам’яті людської».

Важко перелічити всю роботу музею на кількох сторінках опису. Проте значення роботи музею у вихованні підростаючого покоління важко переоцінити. Свідченням цього є відгуки записані вдячними відвідувачами.


Рада музею, педагогічний колектив намагається докласти всіх зусиль, щоб учні були вдячними нащадками, свято берегли пам'ять про те, якою ціною дісталася Перемога тому незламному поколінню,щоб ніколи не забувати загиблих і тих, хто всім смертям наперекір залишився жити, а їх подвиги навіки залишилися в серцях прийдешніх поколінь. Зусилля не витрачені марно. Тому, що естафету дідів підхопили наші випускники, які брали участь в АТО і з честю виконували свій обов’язок не осоромивши пам’яті дідів.

Див. також [ред.]

Примітки[ред.]

Посилання[ред.]