Горалік Євгеній Тадеушевич

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Версія від 09:49, 9 липня 2019, створена Perohanych (обговорення | внесок) (Горалік Євгеній Тадеушевич)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Євгеній Горалік

Євгеній Тадеушевич Горалік (народився 18 жовтня 1948 в с. Кашперівка Тетіївського р-ну Київської області) — науковець, кандидат технічних наук, доцент.

Науковий ступінь: кандидат технічних наук, спеціальність 01.02.06 «Динаміка і міцність машин, приладів і апаратури (1983 рік).

Вчене звання: доцент кафедри «Теоретичної і прикладної механіки» (1996 рік).

Життєпис[ред.]

З 1950 мешкав у Носівці, закінчив Носівську середню школу № 2.

Закінчив Київський політехнічний інститут (1972), інженер-механік.

1972—1975 — працював на посадах інженера та старшого інженера відділу механізації та нестандартизованого обладнання проектного інституту „Діпрохіммаш” міністерства хімічного машинобудування СРСР (м. Київ).

1975—1994 — старший інженер, інженер-технолог І категорії, завідувач сектором СКТБ, науковий та старший науковий співробітник Інституту проблем міцності АН УРСР (тепер Інститут проблем міцності НАН України імені Г.С.Писаренка). Дослідницька діяльність у галузі конструкційної міцності крихких неметалевих матеріалів.

З 2000 по 2017 рік начальник навчального відділу КДАВТ.

З 2017 — Завідувач кафедри природничо-технічного забезпечення діяльності водного транспорту Київський інституту водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Навчальні дисципліни: теоретична механіка, теоретична і прикладна механіка, технічна механіка.

Має понад 40 друкованих наукових та науково-методичних праць, у тому числі 7 винаходів.

Відзнаки[ред.]

Нагороджений знаком «Відмінник освіти України» (2011).

Горалік Євгеній Тадеушевич[ред.]

Стаття у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Горалік Євгеній Тадеушевич народився 18.10.1948 р. в с. Кашперівка Тетіївського р-ну Київської області.

У 1950 році сім’я переїхала в Носівку у зв’язку з призначенням батька на посаду головного інженера Носівського цукрового заводу.

Навчався в Носівській середній школі №2, яку закінчив із золотою медаллю у 1966 році. З 1966 по 1972 рік навчався в Київському політехнічному інституті, де отримав кваліфікацію інженера-механіка за спеціальністю хімічне машинобудування та апаратобудування.

З 1972 по 1975 рік працював на посадах інженера та старшого інженера відділу механізації та нестандартизованого обладнання проектного інституту „Діпрохіммаш” міністерства хімічного машинобудування СРСР (м. Київ).

З 1975 р. перейшов на роботу в Інститут проблем міцності АН УРСР (нині Інститут проблем міцності НАН України ім. Г.С. Писаренка), де працював до 1994 року на посадах старшого інженера, завідувача сектором СКТБ, наукового та старшого наукового співробітника. Займався дослідженням конструкційної міцності крихких неметалевих матеріалів. Після закінчення заочної аспірантури підготував та захистив кандидатську дисертацію і отримав у 1983 р. наукову ступінь кандидата технічних наук за спеціальністю „Динаміка і міцність машин, приладів і апаратури”.

З 1994 по 2000 р. працював на посаді доцента Київського інституту залізничного транспорту Харківської державної академії залізничного транспорту. У 1996 р. отримав вчене звання доцента кафедри теоретичної і прикладної механіки. З 2000 року по нинішній час працює у Київській державній академії водного транспорту на посаді начальника навчального відділу та викладає дисципліну „Опір матеріалів” як доцент кафедри природничих та технічних дисциплін. Є автором близько 50 друкованих праць, у тому числі 8 винаходів.

За багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у підготовку висококваліфікованих спеціалістів та плідну науково-педагогічну діяльність нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, подяками Київського міського голови.

Посилання[ред.]