Відмінності між версіями «Захвалинський Сергій Іванович»

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Сергій Захвалинський.jpg|міні|Сергій Захвалинський]]
 
[[Файл:Сергій Захвалинський.jpg|міні|Сергій Захвалинський]]
  
'''Сергій Іванович Захвалинський''' (позивний '''«Орлик»'''; народився [[1 липня]] [[1902]] в м Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії&nbsp;— помер [[3 серпня]] [[1977]] в Трентоні, США)&nbsp;— учасник бою під Крутами в січні 1918 на боці УНР, хорунжий Армії УНР, учасник Першого Зимового Походу, майор польської армії. Лицар Ордену Залізного Хреста<ref name="n4">[http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1977/Svoboda-1977-182.pdf Свобода 1977, No.182] ВІВТОРОК, 23-го СЕРПНЯ 1977, стор. 5</ref>.  
+
'''Сергій Іванович Захвалинський''' (позивний '''«Орлик»'''; народився [[1 липня]] [[1902]] в м Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії&nbsp;— помер [[3 серпня]] [[1977]] в Трентоні, США)&nbsp;— учасник бою під Крутами в січні 1918 на боці УНР, хорунжий Армії УНР, учасник Першого Зимового Походу, майор польської армії.<ref name="n4">[http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1977/Svoboda-1977-182.pdf Свобода 1977, No.182] ВІВТОРОК, 23-го СЕРПНЯ 1977, стор. 5</ref>.  
  
 
== Біографія ==
 
== Біографія ==
Рядок 15: Рядок 15:
  
 
Старшина українського шуцманшафту у складі німецької армії (1941—1944). 1941-му очолював українські військові формування в Києві<ref name="n1" />. Після Другої світової війни мешкав на еміграції в Німеччині, потім в США.  
 
Старшина українського шуцманшафту у складі німецької армії (1941—1944). 1941-му очолював українські військові формування в Києві<ref name="n1" />. Після Другої світової війни мешкав на еміграції в Німеччині, потім в США.  
 +
 +
3 травня 1969 р був обраний заступником голови орденської ради Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої». Цей склад ради було затверджено президентом УНР в еміграції 27 червня 1969<ref name="n9">[http://shron2.chtyvo.org.ua/Tynchenko_Yaroslav/Nahorodna_sprava_uriadiv_Ukrainskoi_Narodnoi_Respubliky_19171992.pdf = НАГОРОДНА СПРАВА УРЯДІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, 1917-1992] НАН України</ref>.
  
 
[[Файл:Могила Сергія Захвалинського.jpg|міні|Могила Сергія Захвалинського і його дружини]]
 
[[Файл:Могила Сергія Захвалинського.jpg|міні|Могила Сергія Захвалинського і його дружини]]
Рядок 21: Рядок 23:
  
 
== Родина ==
 
== Родина ==
Валентина - дружина, Галина - дочка з чоловіком Степаном Максим'юком, Ірина і Богдан - внуки<ref name="n4" />.
+
Валентина Захвалинська (уроджена Попова, 9 лютого 1903 — 27 грудня 1998) — дружина, Галина дочка з чоловіком Степаном Максим'юком, Ірина і Богдан внуки<ref name="n4" />.
  
 
== У сороковий день смерти інж. майора С. Захвалинського ==
 
== У сороковий день смерти інж. майора С. Захвалинського ==

Версія за 22:23, 9 листопада 2019

Сергій Захвалинський

Сергій Іванович Захвалинський (позивний «Орлик»; народився 1 липня 1902 в м Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії — помер 3 серпня 1977 в Трентоні, США) — учасник бою під Крутами в січні 1918 на боці УНР, хорунжий Армії УНР, учасник Першого Зимового Походу, майор польської армії.[1].

Біографія

Учасник бою під Крутами в складі 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Старшина Кінного полку імені Максима Залізняка (1920—1921).

Уславився тим, що на чолі кінного роз'їзду з шаблею наголо взяв у полон цілу роту більшовиків[2]. Отримав звання хорунжого.

Учасник Першого Зимового Походу.

Першу іміграцію прожив у Чехо-Словаччині, Інженер, випускник чеської політехніки (Прага, 1931). Потім за контрактом служив офіцером (у званні майор) у польській армії.

Працював виховником в українській гімназії в Модржанах, в українських організаціях й товариствах на Закарпатті, в Німеччині та в Америці.

Старшина українського шуцманшафту у складі німецької армії (1941—1944). 1941-му очолював українські військові формування в Києві[2]. Після Другої світової війни мешкав на еміграції в Німеччині, потім в США.

3 травня 1969 р був обраний заступником голови орденської ради Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої». Цей склад ради було затверджено президентом УНР в еміграції 27 червня 1969[3].

Могила Сергія Захвалинського і його дружини

Похований на цвинтарі у Саут-Баунд-Брук у США[4].

Родина

Валентина Захвалинська (уроджена Попова, 9 лютого 1903 — 27 грудня 1998) — дружина, Галина — дочка з чоловіком Степаном Максим'юком, Ірина і Богдан — внуки[1].

У сороковий день смерти інж. майора С. Захвалинського

Джерело: Газета "Свобода", вівторок, 1-го листопада 1977, Число 239, сторінка 4. Посилання

Остання дорога бл. п. інж. Сергія Захвалинського і Тронтону на український Православний цвинтар в Бавнд Бруку 6-го серпня 1977 р. тривала лише півгодннн й закінчувала вона 75-річну мандрівку його многогранного життя.

Шанував він цей цвинтар, на якому його поховано, відвідував його часто, щоб помолитися на гробі своїх приятелів, товаришів по зброї та поклонитися тим, що творили українську літературу, мистецтво та формували політичне життя, бо він любив людей, дорожив своєю культурою й був сам частиною українського політичного життя.

Бл. п. інж С. Захвалинський ціле своє життя жив Україною. Ще молодим юнаком залишив рідну йому Чернігівщину і пішов в армію УНР на захист Батьківщини. Пройшов як рядовий воїн, як бойовий старшина Визвольні Змагання, був учасником Першого Зимового Походу, який був справжнім подвигом, бо ці учасники, як їх названо „Лицарі Абсурду" в щось вірили й запалили вірою інших, але, переможені військовою силою ворога, повернулися з України в чужину, й, хоча розпорошені по цілому світі не затратили свого національного обличчя.

Бл. п. інж. С. Захвалинський першу іміграцію прожив у Чехо-Словаччині, там завершив свою освіту, здобуваючи професійне звання інженера. Він ніколи не залишає праці для громади, працює виховником в українській гімназії в Модржанах, в українських організаціях й товариствах на Закарпатті, в Німеччині та в Америці.

В час, коли Закарпатська Україна боролася за свою незалежність, він один з перших голоситься до Карпатської Січі, бо для нього всі землі України були однаково дорогими, в цьому оця справжня соборність, яка у житті інж. Сергія Захвалинського була не на словах, а на ділі.

Бл. п.майор Захвалииський це один із тих воїнів-громадян, про яких так мало знається, може тому, що вони не зуміли собі зробити реклями. У їх скромності - їх сила. Вони пройшли життя, не зрадивши своєї Ідеї, не вросли в чужий грунт, не мали д двох Батьківщин, виховали своїх літей на вартісних громадян, залишаючи українському суспільству здорове національно-свідоме покоління.

Бл. п. інж. Захвалинський болів недоліками в громаді, бунтувався проти політичної незрілости, не шанував тих, які вибрали неправильну дорогу. Сам пройшов чесно шлях свого доземного життя з тугою за степами України, за Золотоверхим Києвом, за Дніпровими порогами, за чернігівськими дорогами, з надією про поворот у вільну Україну.

Вмер інж. майор Сергій Захвалинський дня 3-го серпня 1977 р. в Трентоні. Мрія його не сповнилась.

Ніна Самокіш

Примітки

  1. 1,0 1,1 Свобода 1977, No.182 ВІВТОРОК, 23-го СЕРПНЯ 1977, стор. 5
  2. 2,0 2,1 Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою Портал АНТИКОР
  3. = НАГОРОДНА СПРАВА УРЯДІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, 1917-1992 НАН України
  4. Захвалинський Сергій Віртуальний військовий некрополь Армії Української Народної Республіки і Української Держави - 1914-1936]

Посилання