Відмінності між версіями «Козарівська трагедія 1943 року»

Матеріал з Wiki Носівщина
(Створена сторінка: '''«Козарівська трагедія 1943 року»''' — доповідь Оксани Лопати,...)
 
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''«Козарівська трагедія 1943 року»''' — доповідь [[Лопата Оксана Андріївна|Оксани Лопати]], завідуючої Козарською бібліотекою-філією № 13 Носівського району.
 
'''«Козарівська трагедія 1943 року»''' — доповідь [[Лопата Оксана Андріївна|Оксани Лопати]], завідуючої Козарською бібліотекою-філією № 13 Носівського району.
 
== Джерело ==
 
Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни: Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р. / Чернігівська обласна державна адміністрація, Український інститут національної пам’яті. Упоряд.: С.В. Бутко, Р.І. Пилявець. – Чернігів: Десна Поліграф, 2012. – 144 с. Сторінки 137-140. ([http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2646-18-4/978-966-2646-18-4.pdf Посилання].
 
 
== Текст ==
 
Лопата О. А.
 
 
Козарівська трагедія 1943 року
 
  
 
Розглядається тип злочинів проти людяності – знищення населених пунктів України разом із мирним населенням нацистською окупаційною адміністрацією в 1941–1944 рр. на прикладі трагедії села Козари Носівського району Чернігівської області.  
 
Розглядається тип злочинів проти людяності – знищення населених пунктів України разом із мирним населенням нацистською окупаційною адміністрацією в 1941–1944 рр. на прикладі трагедії села Козари Носівського району Чернігівської області.  
Рядок 13: Рядок 5:
 
Ключові слова: Козари, мирне населення, злочин проти людяності.  
 
Ключові слова: Козари, мирне населення, злочин проти людяності.  
  
 +
== Козарівська трагедія 1943 року ==
 
Невід’ємною складовою національної пам’яті є вшанування пам’яті жертв мирного населення під час Другої світової війни, які загинули внаслідок злочинів проти людяності нацистської окупаційної адміністрації як в Україні, так і на всій території Європи. Указом Президента України В.Ф. Януковича «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925 [6] та постановою Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» від 21 жовтня 2011 р. № 3965-VI [4] чітко окреслена актуальність відзначення на державному рівні цих національних катастроф.  
 
Невід’ємною складовою національної пам’яті є вшанування пам’яті жертв мирного населення під час Другої світової війни, які загинули внаслідок злочинів проти людяності нацистської окупаційної адміністрації як в Україні, так і на всій території Європи. Указом Президента України В.Ф. Януковича «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925 [6] та постановою Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» від 21 жовтня 2011 р. № 3965-VI [4] чітко окреслена актуальність відзначення на державному рівні цих національних катастроф.  
  
Серед сумного переліку знищених населених пунктів разом із мирним населенням за масштабами нацистського злочину поруч із Корюківською трагедією 1–2 березня 1943 р. можна поставити вбивство жителів села Козари Носівського району Чернігівської області.  
+
Серед сумного переліку знищених населених пунктів разом із мирним населенням за масштабами нацистського злочину поруч із Корюківською трагедією 1–2 березня 1943 р. можна поставити вбивство жителів села [[Козари]] Носівського району Чернігівської області.  
  
11 березня 1943 р. німецький каральний загін в попіл і руїни перетворив село Козари, перекресливши життя близько 4000 його жителів.  
+
[[11 березня]] [[1943]] р. німецький каральний загін в попіл і руїни перетворив село Козари, перекресливши життя близько 4000 його жителів.  
  
У документі, складеному завідуючою Носівським районним архівом О.М. Вовк 23 вересня 1944 р. і підписаного партизаном з’єднання «[[За Батьківщину]]», головою Носівського райвиконкому В.Й. Шевчуком, вказано довоєнне число населення: «Серед мальовничих лісів і долин розкинулось село Козари, поділене річкою Остер, стрімкими і положистими берегами, порослими верболозом. До початку війни у селі налічувалося 4700 жителів…» [5,c.217].  
+
У документі, складеному завідуючою Носівським районним архівом О.М. Вовк 23 вересня 1944 р. і підписаного партизаном з’єднання «[[За Батьківщину]]», головою Носівського райвиконкому В.Й. Шевчуком, вказано довоєнне число населення: «Серед мальовничих лісів і долин розкинулось село Козари, поділене річкою Остер, стрімкими і положистими берегами, порослими верболозом. До початку війни у селі налічувалося 4700 жителів…» [5, c. 217].  
  
 
10 вересня 1941 р. останні частини Червоної Армії пройшли через Козари, а в ніч з 10 на 11 вересня розпочався період окупації з грабунком, розстрілами [2].  
 
10 вересня 1941 р. останні частини Червоної Армії пройшли через Козари, а в ніч з 10 на 11 вересня розпочався період окупації з грабунком, розстрілами [2].  
Рядок 70: Рядок 63:
  
 
# Державний архів Чернігівської області. – Ф. Р-3013. – Оп. 3. – Спр. 3.  
 
# Державний архів Чернігівської області. – Ф. Р-3013. – Оп. 3. – Спр. 3.  
2. Гусаченко І. Козари // Дзеркало тижня. – 2006. – 17 червня. – №23. – Режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/kozari-46982.html 3. История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Черниговская область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. – К.: Гл. ред. Укр. сов. энцикл. АН УССР, 1983. – 815 с. 4. Постанова Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» 21 жовтня 2011 р. № 3965-VI // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3965-17 5. Скорина О. Козари: смерть і безсмертя // Дзвони пам’яті: Книга про трагедію сіл Сумщини і Чернігівщини, знищених фашистами у роки війни. – К.: Радянський письменник, 1986. – С. 201-225. 6. Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925 // Президент України. Офіційне Інтернет представництво. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/14008.htm 7. Хронологічний довідник про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населених пунктів Чернігівської області і визволення їх Червоною Армією. 1941–1943. / Упоряд.: П.В. Дніпровський, С.В. Малкієль. – Чернігів, 1947. – 323 с.
+
# Гусаченко І. Козари // Дзеркало тижня. – 2006. – 17 червня. – №23. – Режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/kozari-46982.html  
 +
# История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Черниговская область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. – К.: Гл. ред. Укр. сов. энцикл. АН УССР, 1983. – 815 с.  
 +
# Постанова Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» 21 жовтня 2011 р. № 3965-VI // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3965-17  
 +
# Скорина О. Козари: смерть і безсмертя // Дзвони пам’яті: Книга про трагедію сіл Сумщини і Чернігівщини, знищених фашистами у роки війни. – К.: Радянський письменник, 1986. – С. 201-225.  
 +
# Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925 // Президент України. Офіційне Інтернет представництво. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/14008.htm  
 +
# Хронологічний довідник про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населених пунктів Чернігівської області і визволення їх Червоною Армією. 1941–1943. / Упоряд.: П.В. Дніпровський, С.В. Малкієль. – Чернігів, 1947. – 323 с.
  
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
 
{{Примітки}}
 
{{Примітки}}
 +
 +
== Джерело ==
 +
Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни: Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р. / Чернігівська обласна державна адміністрація, Український інститут національної пам’яті. Упоряд.: С.В. Бутко, Р.І. Пилявець. – Чернігів: Десна Поліграф, 2012. – 144 с. Сторінки 137-140. . – Режим доступу: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2646-18-4/978-966-2646-18-4.pdf
  
 
[[Категорія:Козари]]
 
[[Категорія:Козари]]
 
[[Категорія:Наукові статті]]
 
[[Категорія:Наукові статті]]

Поточна версія на 14:21, 15 вересня 2019

«Козарівська трагедія 1943 року» — доповідь Оксани Лопати, завідуючої Козарською бібліотекою-філією № 13 Носівського району.

Розглядається тип злочинів проти людяності – знищення населених пунктів України разом із мирним населенням нацистською окупаційною адміністрацією в 1941–1944 рр. на прикладі трагедії села Козари Носівського району Чернігівської області.

Ключові слова: Козари, мирне населення, злочин проти людяності.

Козарівська трагедія 1943 року[ред.]

Невід’ємною складовою національної пам’яті є вшанування пам’яті жертв мирного населення під час Другої світової війни, які загинули внаслідок злочинів проти людяності нацистської окупаційної адміністрації як в Україні, так і на всій території Європи. Указом Президента України В.Ф. Януковича «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925 [6] та постановою Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» від 21 жовтня 2011 р. № 3965-VI [4] чітко окреслена актуальність відзначення на державному рівні цих національних катастроф.

Серед сумного переліку знищених населених пунктів разом із мирним населенням за масштабами нацистського злочину поруч із Корюківською трагедією 1–2 березня 1943 р. можна поставити вбивство жителів села Козари Носівського району Чернігівської області.

11 березня 1943 р. німецький каральний загін в попіл і руїни перетворив село Козари, перекресливши життя близько 4000 його жителів.

У документі, складеному завідуючою Носівським районним архівом О.М. Вовк 23 вересня 1944 р. і підписаного партизаном з’єднання «За Батьківщину», головою Носівського райвиконкому В.Й. Шевчуком, вказано довоєнне число населення: «Серед мальовничих лісів і долин розкинулось село Козари, поділене річкою Остер, стрімкими і положистими берегами, порослими верболозом. До початку війни у селі налічувалося 4700 жителів…» [5, c. 217].

10 вересня 1941 р. останні частини Червоної Армії пройшли через Козари, а в ніч з 10 на 11 вересня розпочався період окупації з грабунком, розстрілами [2].

У лісі з’явилися партизани. Їх ставало більше, причому серед них було чимало жителів Козар. Взимку партизани знищили в селі поліцейську дільницю. Почастішали диверсії на дорогах, якими йшли німецькі машини. Було підірвано міст через річку Остер. Одна група партизанів зав’язала бій з охороною, а друга з іншого боку мосту непомітно заклала вибухівку [2].

На початку 1943 р. окупанти розпочали широкомасштабну операцію з використанням бронетехніки та авіації. Їм удалося вибити партизанів із лісової бази. Проте знищити їх карателі не змогли, хоча самі втратили близько 130 чоловік [2].

11 березня 1943 р. біля шостої години ранку німецький каральний загін, у складі якого були поліцаї, вступив у село. На околиці села були встановлені кулемети, живою силою і технікою населений пункт було щільно оточено, і почалася кривава розправа над мирними жителями, в основному престарілими чоловіками, жінками та дітьми [5, с.202].

Свідчення вцілілих жителів дають можливість показати перебіг нацистської каральної акції. Олександра Петрівна Сидько розповіла: «Поліцаїв та німців до нас ще десятого, в середу чимало понаїхало. Позбирали всі підводи, які були, зігнали фурманів і посунули на Кобижчу, на партизанів ніби…[…] Піднялася я удосвіта, піч затопила. Аж тут Галя сестра вбігає і прямо з порога: «Ой, сестричко, тікай, бо будуть партизанські сім’ї забирати і хати палитимуть!» [5, с.208]

Згадує Єфросинія Петрівна Гриценко: «11 березня 1943 року, прокинувшись, я почула стрілянину і вийшла на вулицю. Тут мене схопили гестапівці і затягнули в хату, де вже було повно народу і звідти виводили по три чоловіки на розстріл у сарай. А коли залишилось чоловік із п’ятнадцять, у тому числі і я, гестапівці зайшли в хату і почали строчити з автомата. Я впала, на мене звалилися вбиті і поранені, лунали нелюдські крики і стогін, потім усе затихло. Я вся підпливла чужою кров’ю, але вилізти з-під трупів боялася. Хата горіла, дим роз’їдав очі, заходив у горло. Я вирішила йти» [5, с.218].

Карателям був даний наказ – розстрілювати тільки в приміщеннях, а потім запалювати будинки, щоб замести свої криваві сліди. Тому трупів на дорогах не було. В центрі села, проти кладовища стояв сарай, в нього згонили людей, розстрілювали, по трупах загонили інших, теж розстрілювали. І так повен сарай. Потім підпалили. Не всі були вбиті, кричали поранені, плакали діти, живцем горіли люди. Поліцаї охороняли це страшне видовище, стерегли, щоб ніхто не втік з вогню. До двохсот чоловік згоріло в цьому сараї.

Таку злочинну тактику нищення людей у будинках підтвердили і свідчення О.П. Сидько: «…У школі двадцять учителів і двісті дітей тоді ж таки вбили. Загалом старалися в приміщення людей заганяти, щоб вбитих менше було на виду. Так їм спокійніше було своє чорне діло робити» [5, с.298].

У Хронологічному довіднику про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населених пунктів Чернігівської області і визволення їх Червоною Армією (1941–1943 рр.) так описано вбивство віруючих селян, які були на службі в церкві, та масштаби нищення села: «У цей день служили в церкві. Люди йшли причащатися. Але німці не звертали на це уваги. Вони вивели з церкви 270 чоловік молільників, загнали у сільський клуб і спалили.

Два дні над селом стояла густа хмара диму. Були спалені всі колгоспні будівлі, 870 дворів селян, дві школи, клуб, сільмаг, пошта…

Приходили люди з інших сіл, ховали кістки і ставили хрести. Село перетворилося на кладовище» [5, с.219; 7].

Пізніше було уточнено, що село було знищене каральною експедицією СД, до складу якої входили німці, мадяри і біля 100 військовослужбовців чернігівського карального батальйону СД. Безпосередніми призвідниками розправи були німецький сільгоспкомендант Носівського району Генріх Дросте та бургомістр райуправи Микола Аманов [5, с.219].

Про безпосередніх організаторів та виконавців каральної акції подальше розслідування з’ясувало: «На території міста Ніжина знаходився штаб 105-ї угорської дивізії, що підлягала головній комендатурі угорських окупаційних військ. Серед офіцерського складу цієї дивізії був генерал Міколуш і офіцери.

Комендант фон Чікі або Сікі, років 45–50. Він особисто керував операціями по боротьбі з партизанами. При його участі спалено село Козари Носівського району і розстріляно там 140 жінок, стариків і дітей» [5, с.219; 1, арк.11].

Про чернігівський каральний батальйон СД, частина якого «відзначилась» у Козарах, відомо лише, що він мав змішаний склад – частина німців і частина всякого наброду – колишніх куркулів, злочинців, дезертирів. І що очолював його якийсь Крістенсен [5, с.219].

За свідченнями очевидців трагедії вмочили руки в кров і свої, «домашні» запроданці, поліцаї. Тому і не були розстріляні сім’ї старости і поліцаїв, які раніше були вивезені з села.

Свідчення М. Савосько показують, що карателі-поліцаї під час акції займалися мародерством: «Упала я і скільки була в безпам’ятстві – не знаю. Очнулась, бачу: лежать мої діти побиті й онучок під столом, по долівці кров ручаєм, а через мене йдуть і йдуть усякі. Чую по-нашому балакають, поліцаї, значить. Повно найшло. А один і каже: «Ого, та й сім’я велика. Всі дорослі. Тут шукайте». Це вони вже за добром ходили. Машини на вулиці гули. Понишпорили вони й пішли» [2].

Отже, внаслідок нацистської каральної акції вбито 3908 осіб [3, с.533], повністю спалено 870 дворів селян і всю інфраструктуру населеного пункту [5, с.219; 7].

Коли у вересні 1944 р. районна комісія по розслідуванню злодіянь окупантів та їх посібників складала акт по Козарах, то змушена була визнати, що із 3908 замучених і розстріляних жителів села «встановлено прізвища, імена та по батькові, стать і вік 1308 чоловік. Решту 2600 чоловік загиблих встановити немає можливості» [5, с.224]. Причина: згоріли разом із селом і його мешканцями й подвірні списки. На більшості кутків не лишилося жодної людини, яка б засвідчила, що на цьому дворищі проживала така-то сім’я і назвала б всіх поіменно.

Таке справжнє обличчя нацизму, яке, на жаль, дехто сьогодні намагається забути, ставлячи історію з ніг на голову, торгуючи пам’яттю про мільйони безневинних жертв не тільки в Козарах, а й сотень інших сіл і міст України.

Зовсім небагато залишилося живих очевидців Козарської трагедії. Але залишились записи свідчень про той кривавий ранок, які знаходяться в сільському краєзнавчому музеї, сільській бібліотеці, середній школі.

Про кривавий березень 1943 р. нагадує скромний обеліск у центрі села, де 11 березня щорічно проходить мітинг-реквієм на честь пам’яті закатованих земляків.

Таким чином, трагедія знищення села Козари разом із мирним населенням є військовим злочином, злочином проти людяності і має бути увічнена в експозиції майбутнього Меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами, який планується створити у м. Корюківка.

Список використаних джерел[ред.]

  1. Державний архів Чернігівської області. – Ф. Р-3013. – Оп. 3. – Спр. 3.
  2. Гусаченко І. Козари // Дзеркало тижня. – 2006. – 17 червня. – №23. – Режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/kozari-46982.html
  3. История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Черниговская область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. – К.: Гл. ред. Укр. сов. энцикл. АН УССР, 1983. – 815 с.
  4. Постанова Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» 21 жовтня 2011 р. № 3965-VI // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3965-17
  5. Скорина О. Козари: смерть і безсмертя // Дзвони пам’яті: Книга про трагедію сіл Сумщини і Чернігівщини, знищених фашистами у роки війни. – К.: Радянський письменник, 1986. – С. 201-225.
  6. Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925 // Президент України. Офіційне Інтернет представництво. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/14008.htm
  7. Хронологічний довідник про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населених пунктів Чернігівської області і визволення їх Червоною Армією. 1941–1943. / Упоряд.: П.В. Дніпровський, С.В. Малкієль. – Чернігів, 1947. – 323 с.

Примітки[ред.]

Джерело[ред.]

Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни: Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р. / Чернігівська обласна державна адміністрація, Український інститут національної пам’яті. Упоряд.: С.В. Бутко, Р.І. Пилявець. – Чернігів: Десна Поліграф, 2012. – 144 с. Сторінки 137-140. . – Режим доступу: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-2646-18-4/978-966-2646-18-4.pdf