Відмінності між версіями «Мірошник Гаврило Григорович»

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
 
(Не показано 8 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
'''Гаврило Григорович Мірошник''' (загинув у 1943) – партизан, політрук роти винищувального батальйону партизанського загону «[[За Батьківщину!]]».
+
'''Гаврило Григорович Мірошник''' (народився в селі [[Плоске]] — загинув у 1943) – партизан, політрук роти винищувального батальйону партизанського загону «[[За Батьківщину!]]».
  
Похований в [[Пантеон Слави партизанської Носівщини|братській могилі в центрі Носівки]].
+
== Життєпис ==
 +
Родом із хліборобської сім'ї. Рано втратив свого батька, колгосп допоміг вдові виростити сина. Після семирічки Гавруша закінчує Ніжинську бухгалтерську школу.  
  
 +
В рідному селі почалася його трудова біографія. Як здібного спеціаліста, його запросили в Носівку. Діловий, енергійний він скоро привертає увагу керівництва району. [[Стратилат Михайло Іванович|Стратилат]] пропонує йому перейти в апарат райкому на посаду завідуючого сектором партійного обліку.
 +
 +
Коли в Носівку вступили окупанти, Мірошник разом з іншими працівниками вирішує що його місце в рядах захисників Вітчизни в тилу ворога.
 +
 +
Партизанську присягу прийняв у загоні Стратилата 7 листопада 1941.
 +
 +
В перший період становлення партизанського загону в одній із облог ворогом партизанського загону Гаврило був поранений. Саме тоді створювалася в загоні санітарна частина. Як пише начальник цієї санчастини [[Бувайлик Микола Васильович|М. Бувайлик]], Гавруша був першим пораненим, що тут лікувався. В лісових умовах та ще й без медикаментів було трудно вилікувати пораненого. Тоді друзі переправили його в Носівку. Два тижні виходжувала його на своїй квартирі підпільниця Труніна. Молодий організм пересилює поранення, і Мірошник знову стає в ряди бійців.
 +
 +
Далі воював у групі [[Бовкун Іван Михайлович|Бовкуна]]. Однак після [[Бій під Гусавкою|бою під Гусавкою]], коли група Стратилата і Бовкуна повернулися в Носівський район, Бовкун не захотів діяти разом із Стратилатом. Тоді Мірошник разом із [[Ярмош]]ем перейшли від Бовкуна до Стратилата. Таким чином на місці єдиного Носівського партизанського загону створилися і діяли окремо один від одного три партизанські загони: Бовкуна, Стратилата, Симоненка.
 +
 +
В другій половині 1942 здійснював зв'язок загону Стратилата з підпільною групою Микити Реуцького.
 +
 +
В середині грудня 1942 брав участь у нападі партизанів на господарство Мала Носівка. В нападі брали участь [[Симоненко Микола Дмитрович|Симоненко]], М. Фігура, Г. Мірошник, [[Гейко Олександр Іванович|О. Гейко]], М. Реутський, О. Хахуда.
 +
 +
У складі роти [[Вовкогон Володимир|Володимира Вовкогона]] брав участь знищенні бронепоїзда. Міни заклали неподалік від [[Сулак]]а підривники [[Якименко]] та [[Буранов]]. Бійці роти Вовкогона розташувалися для розстрілу ворожих солдатів.
 +
 +
Міни спрацювали добре. Партизани відкрили вогонь по гітлерівцях, які почали вискакувати із вагонів Але в селі була організована засада. Карателі із Сулака пішли в наступ і почали оточувати сміливців. Щоб не потрапити в оточення, партизани вирішили відступити. В цей час було тяжко поранено політрука роти Гаврила Мірошника. Партизанка-боєць [[Оля Мокренець]], яка виконувала і обов'язки медсестри, зробила йому перев'язку Поки перев'язала пораненого, партизани встигли відійти від колії. Тоді Оля сама почала виносити Мірошника з поля бою. В цей час карателі підійшли близько до позицій партизанів і оточили пораненого Мірошника і Олю. В розпалі бою, коли була дана команда відходити, партизани не помітили нестачі своїх двох бійців. Напевно вони подумали, що ті відступили раніше. Мірошник і Оля Мокренець потрапили в руки фашистів.
 +
 +
Карателі доставили їх в Ніжинське гестапо. Гавруша помер дорогою, а Олю гестапівці піддають нелюдським катуванням. Відважна месниця не видала жодної партизанської таємниці.
 +
 +
Щоб розкрити зв'язки населення з партизанським загоном, окупанти пішли на хитрість. Вони поклали трупи загиблих партизанів на привокзальній площі Ніжина, а переодягнуті гестапівці спостерігали, — чи хто впізнає їх, або почне забирати їх тіла. Але навчені гірким досвідом, ніхто «не клюнув» на цю хитрість. В одну із ночей трупи партизанів зникли.
 +
 +
Вже після звільнення території від окупантів виявилося, що поліцаї закопали тіла Гавруші і Олі на одній із сусідніх садиб. [[Симоненко Микола Дмитрович|М. Д. Симоненко]] та дружина Мірошника — зв'язкова загону [[Мірошник Тетяна Федорівна|Тетяна Федорівна]] — відкопали трупи і по одягу впізнали партизанів. Тоді ж їх тіла були перехоронені в центральну [[Братська могила в центрі Носівки|братську могилу в центрі Носівки]] біля Носівської середньої школи № 1.
 +
 +
== Див. також ==
 +
* [[Партизанська Носівщина]]
 +
 +
[[Категорія:Уродженці Плоского]]
 
[[Категорія:Партизани в Німецько-радянській війні]]
 
[[Категорія:Партизани в Німецько-радянській війні]]
 +
[[Категорія:Загиблі в Німецько-радянській війні]]
 
[[Категорія:Люди М]]
 
[[Категорія:Люди М]]

Поточна версія на 14:56, 11 квітня 2020

Гаврило Григорович Мірошник (народився в селі Плоске — загинув у 1943) – партизан, політрук роти винищувального батальйону партизанського загону «За Батьківщину!».

Життєпис[ред.]

Родом із хліборобської сім'ї. Рано втратив свого батька, колгосп допоміг вдові виростити сина. Після семирічки Гавруша закінчує Ніжинську бухгалтерську школу.

В рідному селі почалася його трудова біографія. Як здібного спеціаліста, його запросили в Носівку. Діловий, енергійний він скоро привертає увагу керівництва району. Стратилат пропонує йому перейти в апарат райкому на посаду завідуючого сектором партійного обліку.

Коли в Носівку вступили окупанти, Мірошник разом з іншими працівниками вирішує що його місце в рядах захисників Вітчизни в тилу ворога.

Партизанську присягу прийняв у загоні Стратилата 7 листопада 1941.

В перший період становлення партизанського загону в одній із облог ворогом партизанського загону Гаврило був поранений. Саме тоді створювалася в загоні санітарна частина. Як пише начальник цієї санчастини М. Бувайлик, Гавруша був першим пораненим, що тут лікувався. В лісових умовах та ще й без медикаментів було трудно вилікувати пораненого. Тоді друзі переправили його в Носівку. Два тижні виходжувала його на своїй квартирі підпільниця Труніна. Молодий організм пересилює поранення, і Мірошник знову стає в ряди бійців.

Далі воював у групі Бовкуна. Однак після бою під Гусавкою, коли група Стратилата і Бовкуна повернулися в Носівський район, Бовкун не захотів діяти разом із Стратилатом. Тоді Мірошник разом із Ярмошем перейшли від Бовкуна до Стратилата. Таким чином на місці єдиного Носівського партизанського загону створилися і діяли окремо один від одного три партизанські загони: Бовкуна, Стратилата, Симоненка.

В другій половині 1942 здійснював зв'язок загону Стратилата з підпільною групою Микити Реуцького.

В середині грудня 1942 брав участь у нападі партизанів на господарство Мала Носівка. В нападі брали участь Симоненко, М. Фігура, Г. Мірошник, О. Гейко, М. Реутський, О. Хахуда.

У складі роти Володимира Вовкогона брав участь знищенні бронепоїзда. Міни заклали неподалік від Сулака підривники Якименко та Буранов. Бійці роти Вовкогона розташувалися для розстрілу ворожих солдатів.

Міни спрацювали добре. Партизани відкрили вогонь по гітлерівцях, які почали вискакувати із вагонів Але в селі була організована засада. Карателі із Сулака пішли в наступ і почали оточувати сміливців. Щоб не потрапити в оточення, партизани вирішили відступити. В цей час було тяжко поранено політрука роти Гаврила Мірошника. Партизанка-боєць Оля Мокренець, яка виконувала і обов'язки медсестри, зробила йому перев'язку Поки перев'язала пораненого, партизани встигли відійти від колії. Тоді Оля сама почала виносити Мірошника з поля бою. В цей час карателі підійшли близько до позицій партизанів і оточили пораненого Мірошника і Олю. В розпалі бою, коли була дана команда відходити, партизани не помітили нестачі своїх двох бійців. Напевно вони подумали, що ті відступили раніше. Мірошник і Оля Мокренець потрапили в руки фашистів.

Карателі доставили їх в Ніжинське гестапо. Гавруша помер дорогою, а Олю гестапівці піддають нелюдським катуванням. Відважна месниця не видала жодної партизанської таємниці.

Щоб розкрити зв'язки населення з партизанським загоном, окупанти пішли на хитрість. Вони поклали трупи загиблих партизанів на привокзальній площі Ніжина, а переодягнуті гестапівці спостерігали, — чи хто впізнає їх, або почне забирати їх тіла. Але навчені гірким досвідом, ніхто «не клюнув» на цю хитрість. В одну із ночей трупи партизанів зникли.

Вже після звільнення території від окупантів виявилося, що поліцаї закопали тіла Гавруші і Олі на одній із сусідніх садиб. М. Д. Симоненко та дружина Мірошника — зв'язкова загону Тетяна Федорівна — відкопали трупи і по одягу впізнали партизанів. Тоді ж їх тіла були перехоронені в центральну братську могилу в центрі Носівки біля Носівської середньої школи № 1.

Див. також[ред.]