Відмінності між версіями «Носівка»

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
(Населення)
(Стаття написана на основі статті Вікіпедії: https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Носівка&oldid=27879411)
 
(Не показано 11 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Nosivka new gerb.gif|міні|Герб Носівки]]
 
[[Файл:Nosivka new gerb.gif|міні|Герб Носівки]]
  
'''Носі́вка'''<ref>[http://www.etomesto.ru/map/online/shubert/21/map/21-10-3.png Мапа Шуберта // аркуш 21-10-3 // м. Носовка (рос.)]</ref>&nbsp;— місто, центр [[Носівський район|Носівського району]] Чернігівської області. Розташоване на річці [[Рудка|Рудці]]. Залізнична станція.  
+
'''Носі́вка'''<ref>[http://www.etomesto.ru/map/online/shubert/21/map/21-10-3.png Мапа Шуберта // аркуш 21-10-3 // м. Носовка (рос.)]</ref>&nbsp;— місто (з 1960), центр [[Носівський район|Носівського району]] Чернігівської області. Залізнична станція. День міста — [[4 липня]].
 +
 
 +
Розташоване на річці [[Носівочка]] за 76 км від обласного центру м. Чернігова та 105 км від м. Києва.
 +
 
 +
Сучасне місто стоїть на місці давньоруського поселення Носів на Руді, назву якого й перейняло. Давній топонім Носів, очевидно, походить від прізвища.
  
 
== Населення ==
 
== Населення ==
 
Населення Носівки становило:
 
Населення Носівки становило:
* 1897 — 3155 дворів, 16 947 осіб
+
* 1861 — 12 816 осіб
* 1972 — 19 400  
+
* 1866 — 11 123 осіб, 1 991 двір,
* 2015 — 13 900
+
* 1897 — 16 947 осіб, 3 155 дворів
* 2017 — 13 723 (на 1 січня)
+
* 1914 — 10 638 осіб
* 2018 — 13 614 (на 1 січня)
+
* 1972 — 19 400 осіб
 +
* 2001 — 15 819 осіб, на 05 грудня
 +
* 2015 — 13 900 осіб
 +
* 2017 — 13 723 осіб, на 1 січня
 +
* 2018 — 13 614 осіб, на 1 січня
 +
 
 +
== Топоніми ==
 +
* кутки – Буняківка, Вербов, Вокзал, Гацівка, Голубеньке, Городок, Гринівка, Ємцівка, Зборня, Кірова, Клинок, Кривенківка, Лісні Хутори, Майдан, Мархаївка, Млинок, Оселя, Падуниха, Піший майдан, Победіт, Поворот, Посьолок Зелений, Посьолок Літки, Присідьківка, Рябуха, Семиківка, Сениківка, Спащина, Троєщина, Федченківка;
 +
* Острів – Куликів;
 +
* Болото – Клепала;
 +
* Урочища – Вишнякове, Струга, Осове;
 +
* Могили – [[Шаулина могила|Шаулина]], Кругла, Розрита;
 +
* Ліси – Ясове, Клепала, Турби, Струга, Орішне, Пийчиха, Березняки, Семениха, Колесниківка, Городище (земляні вали);
 +
* Річки – [[Носівочка]], Струга (пересохла), Остер;
 +
* Греблі – Малинчина, Нечепина, Ляшенкова, Коса, Воронина, Сеникова;
 +
* Поля – Селище, Пушковщина, Пішковщина (Пісковщина), Тишковщина, Чмиховщина, Ушковщина<ref>Павленко С.О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2013 р. – 600 с., ISBN 978-966-502-543-6. [http://www.siver-litopis.cn.ua/rab/pavlenko/mikrotoponim2013.pdf Посилання]</ref>
  
 
== Історія ==
 
== Історія ==
[[Файл:Носівка4.jpg||міні|[[Троїцька церква (Носівка)|Троїцька церква]]]]
+
[[Файл:Носівка4.jpg||міні|[[Троїцька церква]]]]
 +
 
 
[[Файл:Носівка, центр.jpg|міні|Центральна площа Носівки]]
 
[[Файл:Носівка, центр.jpg|міні|Центральна площа Носівки]]
[[Файл:Носівка1.jpg|thumb|Міст через річку Носівочка]]
+
 
[[Файл:Носівка3.jpg|thumb|Вигляд з будівлі міської ради (р. [[Носівочка]])]]
 
 
[[Файл:Носівка (станція).jpg|left|thumb|Споруда залізничної станції]]
 
[[Файл:Носівка (станція).jpg|left|thumb|Споруда залізничної станції]]
Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у [[1147]] році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду&nbsp;— у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х було залежне від держави Джучидів.
 
  
У середині 14 століття, захоплена литовськими] феодалами, ввійшла до Київського князівства, з [[1471]] року&nbsp;— до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського.  
+
На території сучасного міста виявлено скіфські кургани (V—III століття до нашої ери).
 +
 
 +
Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у [[1147]] році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду&nbsp;— у складі Чернігівського князівства, яке від [[1240]]-х було залежне від держави Джучидів.
 +
 
 +
У середині XIV століття, захоплене литовськими феодалами, ввійшло до Київського князівства.
  
У 15 столітті відоме під назвою Носове.  
+
У XV столітті відоме під назвою Носове. З [[1471]] увійшло до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. Це підтверджується наявністю в місті великого земляного укріплення.
  
Після Люблінської унії 1569 року в складі Речі Посполитої.
+
[[1500]] — залишилося під владою Великого князівства Литовського й було порубіжним містом на кордоні з Російською імперією.
  
До 1619 року належала до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату [[Адам Кисіль|Адаму Киселю]] (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово тут бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене [[Носівське староство]] за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна)<ref>''І. Буняк, А. Буняк, О. Комар.'' Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто.— Київ: Бібліотека українця, 1997.— С. 25.</ref><ref>''Василенко Н.&nbsp;П.''&nbsp;Очерки по истории западной Руси и Украині.— Киев, 1916.— С. 396</ref>.  
+
[[1569]] — увійшло до складу Польщі відповідно до умов Люблінської унії.
  
Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута&nbsp;— Павлюка (1637), Якова Остряниці (1638), також широко залучалися до військових дій проти московитів.
+
До [[1619]] року належало до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату [[Адам Кисіль|Адаму Киселю]] (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово тут бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене [[Носівське староство]] за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна)<ref>''І. Буняк, А. Буняк, О. Комар.'' Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто.— Київ: Бібліотека українця, 1997.— С. 25.</ref><ref>''Василенко Н.&nbsp;П.''&nbsp;Очерки по истории западной Руси и Украині.— Киев, 1916.— С. 396</ref>.  
  
З [[1649]] року Носівка&nbsp;— центр сотні Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, 1654—1663&nbsp;— окремо), з 1667&nbsp;— Київського полку.  
+
Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута&nbsp;— Павлюка ([[1637]]), Якова Остряниці ([[1638]]), також широко залучалися до військових дій проти московитів.
  
В 1652 році Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.
+
У [[1649]], у роки Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького створено Носівську сотню, яка входила до Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, [[1654]]—[[1663]]&nbsp;— окремо).
  
У 1662 і 1679 Носівка була спалена військами Кримського ханства.
+
В [[1652]] Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.
  
У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується ''город Носовка''. У книзі поіменно вказано 256 чоловіків та вдів. Згадано 4 мельників, що мали млини на [[Остер (притока Десни)|Острі]], 5 ковалів та 7 швеців. У господарствах загалом було 114 коней та 421 віл.<ref>Переписні книги 1666 року&nbsp;/ Приготував до друку і зредагував [[Романовський Віктор Олександрович|В.&nbsp;О.&nbsp;Романовський]]. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія.&nbsp;— Київ, 1933.&nbsp;— с.&nbsp;225-230.</ref>
+
У [[1662]] Носівка була спалена військами Кримського ханства.
  
У 1719-ому у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника&nbsp;— ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений&nbsp;— 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру.<ref>«[[Носівці більше тисячі років розповіді про рідний край]]»,&nbsp;— сторінка 4</ref>
+
У переписній книзі Малоросійського приказу ([[1666]]) згадується ''город Носовка''. У книзі поіменно вказано 256 чоловіків та вдів. Згадано 4 мельників, що мали млини на [[Остер (притока Десни)|Острі]], 5 ковалів та 7 швеців. У господарствах загалом було 114 коней та 421 віл.<ref>Переписні книги 1666 року&nbsp;/ Приготував до друку і зредагував [[Романовський Віктор Олександрович|В.&nbsp;О.&nbsp;Романовський]]. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія.&nbsp;— Київ, 1933.&nbsp;с.&nbsp;225-230.</ref>
  
З 1782 року&nbsp;у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802&nbsp;— губернії.
+
[[1667]]-[[1781]] стало центром сотні Київського полку. Основним заняттям населення було землеробство, розвивалися борошномельний промисел, ковальське й шевське ремесла.
  
У 18 столітті частиною земель Носівки володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 року Носівка&nbsp;— містечко.
+
[[1679]] — знову Носівка була спалена татарською ордою Кримського ханства.
  
З 1751&nbsp;— власницею частини земель Носівки стала [[Розумовська Наталія Дем'янівна]].<ref>«[[Славні імена Носівщини]]». «Розумовські».С. 137</ref>.
+
У [[1719]]-ому у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника&nbsp;— ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений&nbsp;— 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру.<ref>«[[Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край]]»,&nbsp;сторінка 4</ref>
  
У 17&nbsp;— 18 століттях в Носівці діяло 5 козацьких шкіл, богодільні. Але вже 1859 року, внаслідок «воз'єднання» України з Росією, освітня справа занепала&nbsp;— залишилася тільки одна парафіяльна школа.
+
У XVIII столітті частиною земель Носівки оволоділи князі Кушелеви-Безбородьки.
  
У 1861 через Носівку проходив останній шлях [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] з [[Петербург]]а до [[Канів|Канева]]. На пам'ять про це перед спорудою залізничної станції встановлене погруддя поета.
+
[[1735]] — стало містечком.
  
У 1866 році у Носівці 1991 двір, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, цегельні (2) заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник&nbsp;— граф Мусін-Пушкін.
+
З [[1782]] — у складі [[Ніжинський повіт|Ніжинського повіту]] Чернігівського намісництва.
  
У 1897&nbsp;— 3155 дворів, 16 947 жителів. Муровані&nbsp;— Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні&nbsp;Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.
+
З [[1751]]&nbsp;— власницею частини земель Носівки стала [[Розумовська Наталія Дем'янівна]].<ref>«[[Славні імена Носівщини]]». «Розумовські».— С. 137</ref>.
  
З 1917&nbsp;— у складі Української Народної Республіки. Два носівчани, Шавулко та Назаренко, були членами Центральної Ради<ref name="b2">І.&nbsp;Я.&nbsp;Буняк, А.&nbsp;І.&nbsp;Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга.&nbsp;— Ніжин: Аспект, 2003.&nbsp;— 129 сторінок.</ref>.
+
У XVII–XVIII століттях в Носівці діяло 5 козацьких шкіл, богодільні. Але вже 1859 року, внаслідок «воз'єднання» України з Росією, освітня справа занепала&nbsp;— залишилася тільки одна парафіяльна школа.
  
Радянської влада встановлена у січні 1918 під час приходу в місто більшовицьких військ, що переважно були сформовані в Росії. До березня 1918 всі поміщицькі, графські землі були розподілені між бідняками і середняками. Більшовицькі комісари вважали українську мову «контрреволюційною» і ненавиділи її. Російські солдати поводили себе жорстоко.<ref name="b2" />
+
Кінець XVIII ст. Діяли гуральня, 2 чимбарні, 4 цегельні, кузня, 18 олійниць, 120 млинів.
  
8 березня 1918 до станції Носівка прибув бронепоїзд із німецькими солдатами. Весною 1918 у Носівці був створений осередок Спілки хліборобів. Розгорнулася жорстока громадянська війна.<ref name="b2" />
+
[[1802]] — увійшло до складу Чернігівської губернії.
  
24 січня 1919 більшовицький Таращанський полк Першої української дивізії, рухаючись із захопленого ним 23 січня Ніжина, увійшов до Носівки і вдруге встановив радянську владу. Продовольчі загони разом із комітетами бідноти заготовляли на носівщині продовольство для більшовицьких військ і робітничих центрів Росії. Населення було вкрай незадоволене заходами воєнного комунізму.<ref name="b2" />
+
[[1847]] — споруджено [[Носівський цукровий завод|цукровий завод]].
  
29 серпня 1919 в Носівку прибув бронепоїзд денікінців, а слідом за ним ешелон із солдатами. Окупанти розташувалися на вокзалі і цукровому заводі. Білогвардійці розпочали лютий білий терор і дике цькування української культури. Знищувалися предмети української культури, була спалена місцева бібліотека, Багнетами був пошматований портрет Шевченка. Від білого терору особливо потерпіло місцеве населення Носівки&nbsp;— «по вулицях і шосе валялися трупи розстріляних, замучених, спотворених до крайності». Проти денікінців розгорілася партизанська боротьба.<ref name="b2" />
+
У [[1861]] через Носівку проходив останній шлях [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] з Петербурга до Канева. На пам'ять про це перед спорудою [[Носівка (залізнична станція)|залізничної станції]] встановлене [[Погруддя Тараса Шевченка|погруддя поета]].
  
19 листопада 1919 в Носівку ввійшли радянські війська. В грудні 1919 носівські партизани вливаються до більшовицьких військ. Радянська влада відновила продрозкладку.<ref name="b2" />
+
У [[1866]] році у Носівці [[Носівське волосне правління|волосне]] і [[Носівське сільське правління|сільське]] правління, [[Носівська поштова станція|поштова станція]], [[Носівський винокурний завод|винокурний]], цукровий, 2 цегельні заводи, [[Носівське училище|училище]], відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник&nbsp;— граф [[Мусін-Пушкін]].
  
З 1921 року постійна комуністична влада.
+
[[1867]] — споруджено Курсько-Київську залізницю.
  
В 1932-33 роках багато носівчан померло внаслідок Голодомору&nbsp;— зорганізованого радянською владою голоду. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані [[Спогади носівчан про голодомор 1932-1933 років|свідчення носівчан]].
+
[[1885]] — реконструйовано цукровий завод.
  
З 1960 року Носівка&nbsp;— місто. Діють цукровий комбінат, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, маслоробний цех, ремонтно-тракторна станція (РТС), реорганізовану в 70 роках Райсільхозтехніку, 4 лікарняні заклади.
+
У [[1897]]— муровані&nbsp;— Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні&nbsp;— Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.
 +
 
 +
[[1911]] — засновано [[Носівська дослідна станція|сільськогосподарську дослідну станцію]] з метою вивчення складу ґрунтів і розробки рекомендації щодо підвищення врожайності всіх культур.
 +
 
 +
З [[1917]]&nbsp;— у складі Української Народної Республіки. Два носівчани, [[Шавулко]] та [[Назаренко]], були членами Центральної Ради<ref name="b2">І.&nbsp;Я.&nbsp;Буняк, А.&nbsp;І.&nbsp;Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга.&nbsp;— Ніжин: Аспект, 2003.&nbsp;— 129 сторінок.</ref>.
 +
 
 +
[[1917]]—[[1921]] — під час Української революції у Носівці неодноразово змінювалася влада.
 +
 
 +
Радянської влада вперше встановлена у [[січні]] 1918 під час приходу в місто більшовицьких військ, що переважно були сформовані в Росії. До березня [[1918]] всі поміщицькі, графські землі були розподілені між бідняками і середняками. Більшовицькі комісари вважали українську мову «контрреволюційною» і ненавиділи її. Російські солдати поводили себе жорстоко.<ref name="b2" />
 +
 
 +
[[8 березня]] [[1918]] до станції Носівка прибув бронепоїзд із німецькими солдатами. Весною 1918 у Носівці був створений осередок Спілки хліборобів. Розгорнулася жорстока громадянська війна.<ref name="b2" />
 +
 
 +
[[24 січня]] [[1919]] більшовицький [[Таращанський полк Першої української дивізії]], рухаючись із захопленого ним 23 січня Ніжина, увійшов до Носівки і вдруге встановив радянську владу. Продовольчі загони разом із комітетами бідноти заготовляли на носівщині продовольство для більшовицьких військ і робітничих центрів Росії. Населення було вкрай незадоволене заходами воєнного комунізму.<ref name="b2" />
 +
 
 +
[[29 серпня]] [[1919]] в Носівку прибув бронепоїзд денікінців, а слідом за ним ешелон із солдатами. Окупанти розташувалися на вокзалі і цукровому заводі. Білогвардійці розпочали лютий білий терор і дике цькування української культури. Знищувалися предмети української культури, була спалена місцева бібліотека, Багнетами був пошматований портрет Шевченка. Від білого терору особливо потерпіло місцеве населення Носівки&nbsp;— «по вулицях і шосе валялися трупи розстріляних, замучених, спотворених до крайності». Проти денікінців розгорілася партизанська боротьба.<ref name="b2" />
 +
 
 +
[[19 листопада]] [[1919]] в Носівку ввійшли радянські війська. В грудні 1919 носівські партизани вливаються до більшовицьких військ. Радянська влада відновила продрозкладку.<ref name="b2" />
 +
 
 +
[[1920]] — відновлено роботу цукрового заводу, націоналізовано й введено в експлуатацію [[Носівський миловарний завод|миловарний]] і [[Носівський шкіряний завод|шкіряний]] заводи, кілька млинів і крупорушок.
 +
 
 +
З [[1921]] — постійна комуністична влада.
 +
 
 +
[[1923]] — надано статус районного центру.
 +
 
 +
[[1925]]  — працювало понад 150 (в основному дрібних) підприємств, серед яких цукровий і 2 цегельні заводи, шкірзавод, 2 сукновальні, З взуттєві майстерні тощо.
 +
 
 +
В [[1932]]–[[1933]] роках багато носівчан померло внаслідок Голодомору&nbsp;— зорганізованого радянською владою голоду. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані [[Спогади носівчан про голодомор 1932-1933 років|свідчення носівчан]].
 +
 
 +
[[14 вересня]] [[1941]] — [[15 вересня]] [[1943]] — нацистська окупація Носівки.
 +
 
 +
[[1944]] — відновлено роботу цукрозаводу.
 +
 
 +
[[1956]] — відкрито Носівське відділення Чернігівської державної сільськогосподарської дослідної станції.
 +
 
 +
З [[1960]] року Носівка отримала статус міста. Діють цукровий комбінат, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, маслоробний цех, ремонтно-тракторна станція (РТС), реорганізовану в 70 роках Райсільхозтехніку, 4 лікарняні заклади.
 +
 
 +
1968 — на базі побутового комбінату створено меблеву фабрику.
  
 
В 1960-1980-х проведено реконструкцію адміністративного центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції&nbsp;— [[Комар Олександр Іванович|Олександр Іванович Комар]]&nbsp;— будівничий і господарник<ref>[http://arhizhkgnosadm.at.ua/news/v_nosivci_budut_pochesni_gromadjani/2011-04-24-1328 arhizhkgnosadm.at.ua] [[Кияниця Василь Васильович|Василь Кияниця]]. «В Носівці будуть почесні громадяни!»</ref>.
 
В 1960-1980-х проведено реконструкцію адміністративного центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції&nbsp;— [[Комар Олександр Іванович|Олександр Іванович Комар]]&nbsp;— будівничий і господарник<ref>[http://arhizhkgnosadm.at.ua/news/v_nosivci_budut_pochesni_gromadjani/2011-04-24-1328 arhizhkgnosadm.at.ua] [[Кияниця Василь Васильович|Василь Кияниця]]. «В Носівці будуть почесні громадяни!»</ref>.
  
 
1961 перед спорудою залізничної станції на Привокзальній площі споруджене погруддя Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченку (скульптор Б.&nbsp;А.&nbsp;Воропай). У 1861&nbsp;р. через Носівку проходив останній шлях Кобзаря з Петербурга до Канева, пам'ятник, зокрема, і встановили на відзначення сотих роковин цієї сумної події&nbsp;— в 1961 році.<ref>[http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_eash/cgiirbis_64.exe?I21DBN=EASH&P21DBN=EASH&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&2_S21P03=T=&2_S21STR=%D0%9F%D0%90%D0%9C%27%D0%AF%D0%A2%D0%9D%D0%98%D0%9A%20%D0%A2.%20%D0%93.%20%D0%A8%D0%95%D0%92%D0%A7%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%A3%20%D0%92%20%D0%9D%D0%9E%D0%A1%D0%86%D0%92%D0%A6%D0%86 Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Носівці] | Електронна колекція «Т. Г. Шевченко»</ref>
 
1961 перед спорудою залізничної станції на Привокзальній площі споруджене погруддя Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченку (скульптор Б.&nbsp;А.&nbsp;Воропай). У 1861&nbsp;р. через Носівку проходив останній шлях Кобзаря з Петербурга до Канева, пам'ятник, зокрема, і встановили на відзначення сотих роковин цієї сумної події&nbsp;— в 1961 році.<ref>[http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_eash/cgiirbis_64.exe?I21DBN=EASH&P21DBN=EASH&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&2_S21P03=T=&2_S21STR=%D0%9F%D0%90%D0%9C%27%D0%AF%D0%A2%D0%9D%D0%98%D0%9A%20%D0%A2.%20%D0%93.%20%D0%A8%D0%95%D0%92%D0%A7%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%A3%20%D0%92%20%D0%9D%D0%9E%D0%A1%D0%86%D0%92%D0%A6%D0%86 Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Носівці] | Електронна колекція «Т. Г. Шевченко»</ref>
 +
 +
1970-ті. Працювали цукровий завод, меблева фабрика, харчокомбінат, маслозавод, хлібозавод, цегельний завод, інкубаторно-птахівнича фабрика, механічно-ремонтні майстерні відділення Сільгосптехніки, Ніжинського засолзаводу тощо.
 +
 +
Кінець XX століття. Функціонували цукровий комбінат, [[Носівський філіал Ніжинського виробничо-аграрного об'єднання консервної промисловості|філія Ніжинського виробничо-аграрного об'єднання консервної промисловості]], маслоробний, хлібний і цегельний заводи, меблева фабрика, міжколгоспне об'єднання з виробництва яєць і м'яса птиці, комбінат побутового обслуговування тощо. Діяли 2 Будинки культури, 5 клубів, 14 бібліотек, історико-краєзнавчий музей.
  
 
== Історичні райони міста ==
 
== Історичні райони міста ==
 
[[Файл:Шаулина могила.JPG|thumb|[[Шаулина могила]] на [[Вербів|Вербові]]]]
 
[[Файл:Шаулина могила.JPG|thumb|[[Шаулина могила]] на [[Вербів|Вербові]]]]
 
[[Файл:Тарас Шевченко місто Носівка.jpg|thumb|Пам'ятник Тарасові Шевченку біля залізничного вокзалу]]
 
[[Файл:Тарас Шевченко місто Носівка.jpg|thumb|Пам'ятник Тарасові Шевченку біля залізничного вокзалу]]
[[Файл:Пам'ятник невідомому солдату (м. Носівка).jpg|thumb|Пам'ятник невідомому солдату]]
+
 
 +
:''Див. також: [[:Категорія:Історичні райони Носівки]]''
 +
 
 
Історичні райони Носівки:
 
Історичні райони Носівки:
  
Рядок 89: Рядок 153:
  
 
== Економіка ==
 
== Економіка ==
З 2010 в Носівці працює кондитерська фабрика «Десна». Працює дві лінії, п'ять змін по вісім осіб. Випікають щомісяця в межах 80 тонн продукції. За 2016 рік вироблено 758,2 тонн печива. В асортименті сім видів вівсяного [[Печиво|печива]], [[пряник]]и чотирьох видів&nbsp;— з медом, шоколадних-нових, ніжних та янтарних.<ref>[http://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/82667-nosivske-pechivo-smakuyut-za-kordonom.html Носівське печиво смакують за кордоном]  2017-05-15</ref>
+
З 2010 в Носівці працює кондитерська фабрика «[[Десна]]». Працює дві лінії, п'ять змін по вісім осіб. Випікають щомісяця в межах 80 тонн продукції. За 2016 рік вироблено 758,2 тонн печива. В асортименті сім видів вівсяного печива, пряники чотирьох видів&nbsp;— з медом, шоколадних-нових, ніжних та янтарних.<ref>[http://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/82667-nosivske-pechivo-smakuyut-za-kordonom.html Носівське печиво смакують за кордоном]  2017-05-15</ref>
  
 
== Освіта ==
 
== Освіта ==
Рядок 151: Рядок 215:
  
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
 +
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Носівка
 
* ''Я.&nbsp;В.&nbsp;Верменич''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Nosivka Носівка] // {{ЕІУ|7|494}}
 
* ''Я.&nbsp;В.&nbsp;Верменич''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Nosivka Носівка] // {{ЕІУ|7|494}}
 
* {{ЕУ}}
 
* {{ЕУ}}
Рядок 173: Рядок 238:
 
[[Категорія:Носівка|*]]
 
[[Категорія:Носівка|*]]
 
[[Категорія:Носівський район|*]]
 
[[Категорія:Носівський район|*]]
 +
[[Категорія:Носівська ОТГ|*]]
 +
[[Категорія:Є у Вікіпедії]]

Поточна версія на 20:41, 5 травня 2020

Герб Носівки

Носі́вка[1] — місто (з 1960), центр Носівського району Чернігівської області. Залізнична станція. День міста — 4 липня.

Розташоване на річці Носівочка за 76 км від обласного центру м. Чернігова та 105 км від м. Києва.

Сучасне місто стоїть на місці давньоруського поселення Носів на Руді, назву якого й перейняло. Давній топонім Носів, очевидно, походить від прізвища.

Населення[ред.]

Населення Носівки становило:

  • 1861 — 12 816 осіб
  • 1866 — 11 123 осіб, 1 991 двір,
  • 1897 — 16 947 осіб, 3 155 дворів
  • 1914 — 10 638 осіб
  • 1972 — 19 400 осіб
  • 2001 — 15 819 осіб, на 05 грудня
  • 2015 — 13 900 осіб
  • 2017 — 13 723 осіб, на 1 січня
  • 2018 — 13 614 осіб, на 1 січня

Топоніми[ред.]

  • кутки – Буняківка, Вербов, Вокзал, Гацівка, Голубеньке, Городок, Гринівка, Ємцівка, Зборня, Кірова, Клинок, Кривенківка, Лісні Хутори, Майдан, Мархаївка, Млинок, Оселя, Падуниха, Піший майдан, Победіт, Поворот, Посьолок Зелений, Посьолок Літки, Присідьківка, Рябуха, Семиківка, Сениківка, Спащина, Троєщина, Федченківка;
  • Острів – Куликів;
  • Болото – Клепала;
  • Урочища – Вишнякове, Струга, Осове;
  • Могили – Шаулина, Кругла, Розрита;
  • Ліси – Ясове, Клепала, Турби, Струга, Орішне, Пийчиха, Березняки, Семениха, Колесниківка, Городище (земляні вали);
  • Річки – Носівочка, Струга (пересохла), Остер;
  • Греблі – Малинчина, Нечепина, Ляшенкова, Коса, Воронина, Сеникова;
  • Поля – Селище, Пушковщина, Пішковщина (Пісковщина), Тишковщина, Чмиховщина, Ушковщина[2]

Історія[ред.]

Центральна площа Носівки
Споруда залізничної станції

На території сучасного міста виявлено скіфські кургани (V—III століття до нашої ери).

Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у 1147 році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду — у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х було залежне від держави Джучидів.

У середині XIV століття, захоплене литовськими феодалами, ввійшло до Київського князівства.

У XV столітті відоме під назвою Носове. З 1471 увійшло до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. Це підтверджується наявністю в місті великого земляного укріплення.

1500 — залишилося під владою Великого князівства Литовського й було порубіжним містом на кордоні з Російською імперією.

1569 — увійшло до складу Польщі відповідно до умов Люблінської унії.

До 1619 року належало до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату Адаму Киселю (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово тут бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене Носівське староство за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна)[3][4].

Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута — Павлюка (1637), Якова Остряниці (1638), також широко залучалися до військових дій проти московитів.

У 1649, у роки Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького створено Носівську сотню, яка входила до Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, 16541663 — окремо).

В 1652 Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.

У 1662 Носівка була спалена військами Кримського ханства.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Носовка. У книзі поіменно вказано 256 чоловіків та вдів. Згадано 4 мельників, що мали млини на Острі, 5 ковалів та 7 швеців. У господарствах загалом було 114 коней та 421 віл.[5]

1667-1781 — стало центром сотні Київського полку. Основним заняттям населення було землеробство, розвивалися борошномельний промисел, ковальське й шевське ремесла.

1679 — знову Носівка була спалена татарською ордою Кримського ханства.

У 1719-ому у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника — ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений — 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру.[6]

У XVIII столітті частиною земель Носівки оволоділи князі Кушелеви-Безбородьки.

1735 — стало містечком.

З 1782 — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва.

З 1751 — власницею частини земель Носівки стала Розумовська Наталія Дем'янівна.[7].

У XVII–XVIII століттях в Носівці діяло 5 козацьких шкіл, богодільні. Але вже 1859 року, внаслідок «воз'єднання» України з Росією, освітня справа занепала — залишилася тільки одна парафіяльна школа.

Кінець XVIII ст. Діяли гуральня, 2 чимбарні, 4 цегельні, кузня, 18 олійниць, 120 млинів.

1802 — увійшло до складу Чернігівської губернії.

1847 — споруджено цукровий завод.

У 1861 через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. На пам'ять про це перед спорудою залізничної станції встановлене погруддя поета.

У 1866 році у Носівці волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, 2 цегельні заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Мусін-Пушкін.

1867 — споруджено Курсько-Київську залізницю.

1885 — реконструйовано цукровий завод.

У 1897— муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.

1911 — засновано сільськогосподарську дослідну станцію з метою вивчення складу ґрунтів і розробки рекомендації щодо підвищення врожайності всіх культур.

З 1917 — у складі Української Народної Республіки. Два носівчани, Шавулко та Назаренко, були членами Центральної Ради[8].

19171921 — під час Української революції у Носівці неодноразово змінювалася влада.

Радянської влада вперше встановлена у січні 1918 під час приходу в місто більшовицьких військ, що переважно були сформовані в Росії. До березня 1918 всі поміщицькі, графські землі були розподілені між бідняками і середняками. Більшовицькі комісари вважали українську мову «контрреволюційною» і ненавиділи її. Російські солдати поводили себе жорстоко.[8]

8 березня 1918 до станції Носівка прибув бронепоїзд із німецькими солдатами. Весною 1918 у Носівці був створений осередок Спілки хліборобів. Розгорнулася жорстока громадянська війна.[8]

24 січня 1919 більшовицький Таращанський полк Першої української дивізії, рухаючись із захопленого ним 23 січня Ніжина, увійшов до Носівки і вдруге встановив радянську владу. Продовольчі загони разом із комітетами бідноти заготовляли на носівщині продовольство для більшовицьких військ і робітничих центрів Росії. Населення було вкрай незадоволене заходами воєнного комунізму.[8]

29 серпня 1919 в Носівку прибув бронепоїзд денікінців, а слідом за ним ешелон із солдатами. Окупанти розташувалися на вокзалі і цукровому заводі. Білогвардійці розпочали лютий білий терор і дике цькування української культури. Знищувалися предмети української культури, була спалена місцева бібліотека, Багнетами був пошматований портрет Шевченка. Від білого терору особливо потерпіло місцеве населення Носівки — «по вулицях і шосе валялися трупи розстріляних, замучених, спотворених до крайності». Проти денікінців розгорілася партизанська боротьба.[8]

19 листопада 1919 в Носівку ввійшли радянські війська. В грудні 1919 носівські партизани вливаються до більшовицьких військ. Радянська влада відновила продрозкладку.[8]

1920 — відновлено роботу цукрового заводу, націоналізовано й введено в експлуатацію миловарний і шкіряний заводи, кілька млинів і крупорушок.

З 1921 — постійна комуністична влада.

1923 — надано статус районного центру.

1925 — працювало понад 150 (в основному дрібних) підприємств, серед яких цукровий і 2 цегельні заводи, шкірзавод, 2 сукновальні, З взуттєві майстерні тощо.

В 19321933 роках багато носівчан померло внаслідок Голодомору — зорганізованого радянською владою голоду. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані свідчення носівчан.

14 вересня 194115 вересня 1943 — нацистська окупація Носівки.

1944 — відновлено роботу цукрозаводу.

1956 — відкрито Носівське відділення Чернігівської державної сільськогосподарської дослідної станції.

З 1960 року Носівка отримала статус міста. Діють цукровий комбінат, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, маслоробний цех, ремонтно-тракторна станція (РТС), реорганізовану в 70 роках Райсільхозтехніку, 4 лікарняні заклади.

1968 — на базі побутового комбінату створено меблеву фабрику.

В 1960-1980-х проведено реконструкцію адміністративного центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції — Олександр Іванович Комар — будівничий і господарник[9].

1961 перед спорудою залізничної станції на Привокзальній площі споруджене погруддя Т. Г. Шевченку (скульптор Б. А. Воропай). У 1861 р. через Носівку проходив останній шлях Кобзаря з Петербурга до Канева, пам'ятник, зокрема, і встановили на відзначення сотих роковин цієї сумної події — в 1961 році.[10]

1970-ті. Працювали цукровий завод, меблева фабрика, харчокомбінат, маслозавод, хлібозавод, цегельний завод, інкубаторно-птахівнича фабрика, механічно-ремонтні майстерні відділення Сільгосптехніки, Ніжинського засолзаводу тощо.

Кінець XX століття. Функціонували цукровий комбінат, філія Ніжинського виробничо-аграрного об'єднання консервної промисловості, маслоробний, хлібний і цегельний заводи, меблева фабрика, міжколгоспне об'єднання з виробництва яєць і м'яса птиці, комбінат побутового обслуговування тощо. Діяли 2 Будинки культури, 5 клубів, 14 бібліотек, історико-краєзнавчий музей.

Історичні райони міста[ред.]

Пам'ятник Тарасові Шевченку біля залізничного вокзалу
Див. також: Категорія:Історичні райони Носівки

Історичні райони Носівки:

  • За назвою Спаського храму: «Спащина»
  • За назвою колишнього села «Вербів»,
  • за поширеним у цьому районі прізвищем: «Гринівка», «Мархаївка», «Сениківка»
  • за назвою підприємств: «Завод Побідит», «Цукровий завод», колишнього агропідприємства «Сільгосптехніка»
  • за назвою колишніх колгоспів: «Енгельса», «Кірова», «Фрунзе»
  • інші: «Вокзал», «Кобизький шлях», «Мринський шлях», «Ніжинський шлях», «Поворот», «Центр»

Економіка[ред.]

З 2010 в Носівці працює кондитерська фабрика «Десна». Працює дві лінії, п'ять змін по вісім осіб. Випікають щомісяця в межах 80 тонн продукції. За 2016 рік вироблено 758,2 тонн печива. В асортименті сім видів вівсяного печива, пряники чотирьох видів — з медом, шоколадних-нових, ніжних та янтарних.[11]

Освіта[ред.]

У 1735 році в містечку Носівці існувало 5 козацьких шкіл.

В 1959 залишилася лише одна парафіяльна школа.

Станом на світень 2019 в Носівці:

Є музична школа, будинок школяра, станція юних техніків, спортивна школа.

Транспорт[ред.]

Див. Список вулиць Носівки

Зв'язок[ред.]

Послуги доступу в Інтернет у Носівці надають:

На початку 2019 у Носівці з'явилося 4 G покриття від оператора зв'язку Vodafone[13]

Культура, медіа, релігія[ред.]

Люди[ред.]

Історичні особи[ред.]

Старости[ред.]

Сучасники[ред.]

  • Бровко Федір Михайлович (1948, Носівка) — український науковець, відмінник лісового господарства України, член-кореспондент лісівничої академії наук України, доктор сільськогосподарських наук, професор.
  • Давиденко Валерій Миколайович (1973, Носівка) — підприємець та політик. Народний депутат України VIII скликання. Працював заступником Міністра аграрної політики та продовольства України (2013—2014)
  • Кабаєв Леонід Миколайович(1935) — вчений-геолог, відкривач тюменської нафти. Його батько був директором Носівської дослідної станції, а Леонід навчався в Носівській СШ № 1.
  • Кияниця Василь Васильович (1950, Носівка) — майстер спорту СРСР, суддя всесоюзної категорії, відмінник освіти України, депутат Носівської міської ради п'яти скликань, директор Носівської СЮТ[17]
  • Нечепа Василь Григорович (1950) — кобзар, лірник, народний співак, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, народний артист України.
  • Падун Микола Миколайович (*18 вересня 1939) — український гідролог, доцент географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
  • Скрипець Микола Якович (1949, Носівка) — поет, член Спілки письменників України, директор СШ № 235 в м. Києві.
  • Труш Володимир Євдокимович (22 січня 1941, м. Носівка), — сертифікований аудитор України, голова Херсонської обласної Спілки економістів України, завідувач кафедри обліку і аудиту Херсонського національного технічного університету

Примітки[ред.]

  1. Мапа Шуберта // аркуш 21-10-3 // м. Носовка (рос.)
  2. Павленко С.О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2013 р. – 600 с., ISBN 978-966-502-543-6. Посилання
  3. І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто.— Київ: Бібліотека українця, 1997.— С. 25.
  4. Василенко Н. П. Очерки по истории западной Руси и Украині.— Киев, 1916.— С. 396
  5. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 225-230.
  6. «Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край», — сторінка 4
  7. «Славні імена Носівщини». «Розумовські».— С. 137
  8. 8,0 8,1 8,2 8,3 8,4 8,5 І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 сторінок.
  9. arhizhkgnosadm.at.ua Василь Кияниця. «В Носівці будуть почесні громадяни!»
  10. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Носівці | Електронна колекція «Т. Г. Шевченко»
  11. Носівське печиво смакують за кордоном 2017-05-15
  12. http://uacity.net
  13. Vodafone розширив мережу 4G ще на 75 міст і сіл Новое Время
  14. Відзначення ювілею «Носівських вістей»
  15. На Чернігівщині свободівці підтримують Українську церкву
  16. Сніжана Божок. У Носівці збудують новий храм / «Чернігівщина» № 46 (347), 15 листопада 2012
  17. 40 років директором СЮТ

Посилання[ред.]

Література[ред.]

  • Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто / І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. — Київ: Бібліотека українця, 1997. — 60 с. ; 19,5 см.
  • І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 с.
  • Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 900: «Nosovka».
  • Shtetl Finder (1989), p. 62: «Nosovka».
  • Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.