Відмінності між версіями «Станжур Іван Іванович»

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
(Згадаємо Івана Станжура)
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 6: Рядок 6:
 
Після тяжкого поранення І.Станжур повернувся до рідного села і, підлікувавшись, пішов до партизан. Восени 1943 року його загін захопив переправи через Десну в районі Старого і Нового Глібова допомігши радянським військам форсувати ріку.
 
Після тяжкого поранення І.Станжур повернувся до рідного села і, підлікувавшись, пішов до партизан. Восени 1943 року його загін захопив переправи через Десну в районі Старого і Нового Глібова допомігши радянським військам форсувати ріку.
  
== Із книги ==
+
== Стежками партизанської пам'яті ==
 +
: ''Фрагмент з нарису [[Медвідь Петро Іванович|Петра Медведя]] в книзі «Славні імена Носівщини»''
  
… Симоненко … разом з оточенцями Олександром Шеверьовим, Гришею-морячком та Василем Байбуровим на Сіриковому острові почали організовувати партизанський загін із жителів навколишніх сіл. Першими прийшли у ліс Іван Данилович (Дем'янович?) Костюченко з сином Гравієм, Степан Ващенко, Микола Медвідь, Василь Крапив'янський, Ольга Желязо, Марія Бідненко, Михайло Іванов, Олександр Свириденко з сестрою, Клим Скотар з дружиною і сином. А коли організувались, то почали й діяти. Серед них був і колишній матрос Чорноморського Флоту Іван Іванович Станжур.
+
… Симоненко … разом з оточенцями Олександром Шеверьовим, Гришею-морячком та Василем Байбуровим на Сіриковому острові почали організовувати партизанський загін із жителів навколишніх сіл. Серед них був і колишній матрос Чорноморського Флоту Іван Іванович Станжур.
  
 
Дуже цікава і нелегка доля у цієї відважної людини. Війну Іван Станжур зустрів в Одесі на крейсері «Червона Україна». Коли командування відбирало добровольців на виконання особливої операції, щоб відбити у німців водокачку під Біляєвкою і дати Одесі воду, він попросився першим. З бойового завдання повернулися одиниці. Серед них – Іван Станжур. Воював в Новоросійську, брав участь в обороні Севастополя, де був тяжко поранений в голову. В госпіталі дали довідку: «Зняти з обліку. До військової служби не придатний». Але бажання помститися ворогові ніхто не міг відібрати. Станжур з посвідченням інваліда першої групи на руках і орденом «Червоної Зірки» на грудях повернувся до рідного села. Загоївши рани, він роздобув зброю і подався у ліс до партизанів.
 
Дуже цікава і нелегка доля у цієї відважної людини. Війну Іван Станжур зустрів в Одесі на крейсері «Червона Україна». Коли командування відбирало добровольців на виконання особливої операції, щоб відбити у німців водокачку під Біляєвкою і дати Одесі воду, він попросився першим. З бойового завдання повернулися одиниці. Серед них – Іван Станжур. Воював в Новоросійську, брав участь в обороні Севастополя, де був тяжко поранений в голову. В госпіталі дали довідку: «Зняти з обліку. До військової служби не придатний». Але бажання помститися ворогові ніхто не міг відібрати. Станжур з посвідченням інваліда першої групи на руках і орденом «Червоної Зірки» на грудях повернувся до рідного села. Загоївши рани, він роздобув зброю і подався у ліс до партизанів.
  
== Згадаємо Івана Станжура ==
+
== Він воював за Україну ==
 
:''Фрагмент і з нарису в Українській правді''<ref name="n1">{{cite web | url = https://www.pravda.com.ua/articles/2007/03/7/3215367/ | title = Героїчно-трагічні етюди про захисників Вітчизни: УПА | publisher = Українська правда | author = Олег Надоша, Володимир Гонський | date = 7 березня 2007 | accessdate = 19 лютого 2020 | language = }}</ref>
 
:''Фрагмент і з нарису в Українській правді''<ref name="n1">{{cite web | url = https://www.pravda.com.ua/articles/2007/03/7/3215367/ | title = Героїчно-трагічні етюди про захисників Вітчизни: УПА | publisher = Українська правда | author = Олег Надоша, Володимир Гонський | date = 7 березня 2007 | accessdate = 19 лютого 2020 | language = }}</ref>
  

Поточна версія на 10:05, 19 лютого 2020

Іван Іванович Станжур (народився в селі Володькова Дівиця) — партизан у Німецько радянській війні

До жииттєпису[ред.]

В час Німецько-радянської війни служив матросом на крейсері «Червона Україна», захищав Одесу, Севастополь, Новоросійськ. У складі загону із 300 морських піхотинців відбив водонапірну башту в с. Біляєвка, що забезпечувала водою Одесу. Із загону в живих залишилося лише 30 воїнів. Про цей подвиг було знято фільм „Спрага”.

Після тяжкого поранення І.Станжур повернувся до рідного села і, підлікувавшись, пішов до партизан. Восени 1943 року його загін захопив переправи через Десну в районі Старого і Нового Глібова допомігши радянським військам форсувати ріку.

Стежками партизанської пам'яті[ред.]

Фрагмент з нарису Петра Медведя в книзі «Славні імена Носівщини»

… Симоненко … разом з оточенцями Олександром Шеверьовим, Гришею-морячком та Василем Байбуровим на Сіриковому острові почали організовувати партизанський загін із жителів навколишніх сіл. … Серед них був і колишній матрос Чорноморського Флоту Іван Іванович Станжур.

Дуже цікава і нелегка доля у цієї відважної людини. Війну Іван Станжур зустрів в Одесі на крейсері «Червона Україна». Коли командування відбирало добровольців на виконання особливої операції, щоб відбити у німців водокачку під Біляєвкою і дати Одесі воду, він попросився першим. З бойового завдання повернулися одиниці. Серед них – Іван Станжур. Воював в Новоросійську, брав участь в обороні Севастополя, де був тяжко поранений в голову. В госпіталі дали довідку: «Зняти з обліку. До військової служби не придатний». Але бажання помститися ворогові ніхто не міг відібрати. Станжур з посвідченням інваліда першої групи на руках і орденом «Червоної Зірки» на грудях повернувся до рідного села. Загоївши рани, він роздобув зброю і подався у ліс до партизанів.

Він воював за Україну[ред.]

Фрагмент і з нарису в Українській правді[1]

Втім, найперше згадаємо Івана Станжура. Він воював за Україну в Радянській Армії.

Пам’ятаєте радянський фільм "Спрага" про бої за Одесу, блокаду німцями міської водокачки і героїзм радянських воїнів при її розблокуванні? І. Станжур – один з реальних прототипів героїв цього фільму. Після страшного поранення в тому бою він залишився без ока, партизанив на Чернігівщині.

На запитання щодо його ставлення до ОУН і УПА відповів, що звичайний радянський воїн, захисник Вітчизни, а не імперії і Сталіна, має ставиться до повстанців з великою пошаною.

Років 5 тому влада навіть не відреагувала на клопотання про присвоєння йому "Героя України". Байдужа до нього і "помаранчева команда".

Ось ми телефонуємо йому, - вітаємо, хворого. Слабкий голос відповідає, що для "списочної" влади вони, ветерани, стали вже непотрібні навіть для показухи… Ні радянські, ні УПівські …

Примітки[ред.]

  1. Олег Надоша, Володимир Гонський:Героїчно-трагічні етюди про захисників Вітчизни: УПА, Українська правда, 7 березня 2007, переглянуто 19 лютого 2020