Чирко Іван Корнійович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Версія від 10:05, 7 вересня 2020, створена Perohanych (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Іван Чирко

Іван Корнійович Чирко (Народився 8 березня 1922 у м. Носівці — помер 10 травня 2003) – письменник-перекладач творів китайських та японських письменників.

Життєпис[ред.]

Випускник Носівської середньої школи № 1.

Викладав східні мови у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, військовому училищі ім. Фрунзе. Працював у видавництві «Молодь». Працював старшим викладачем китайської мови у Міністерстві Закордонних Справ, старшим науковим працівником Інституту Українознавства. Член спілки письменників Російської Федерації. 1940 року.

Український посол китайської літератури[ред.]

Нарис Володимира Соломахи у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Нашому земляку Івану Корнійовичу Чирку — першому українському сходознавцю і перекладачу 8 березня виповнилося 79 років. " У 1940 році з атестатом відмінника і Похвальною грамотою І. Чирко закінчив Носівську середню школу №1. Восени був призваний до лав Червоної Армії на Далекий Схід. Його любимий учитель і старший товариш А. П. Скрипець — нині покійний, якого носівчани і досі пам'ятають і шанують як прекрасного педагога, директора школи, щиру людину — на прощання порадив Івану вивчати там китайську мову. Так почалося для юнака захоплення, яке стало згодом справою життя. За клопотанням військової частини у 1943 році здібного сержанта-відмінника І. Чирка направили до школи військових перекладачів східних мов.

Вже перше знайомство з китайською мовою, зі складним китайським письмом — ієрогліфікою, а також з матеріалами по китаєзнавству викликали у нашого земляка неабиякий інтерес до цієї великої загадкової країни із її самобутньою історією та культурою. Це додало сил в опануванні навчальної програми у жорстоких умовах воєнного часу.

Та коли в 1945 році курсанти школи вже готувалися складати іспити, розпочалася війна проти японських загарбників. Ще у званні курсанта І. Чирко опинився в ролі особистого перекладача начальника розвідки 5-ї Армії. Лише після закінчення бойових дій повернувся до перекладацької школи і блискуче закінчив її. За відмінне навчання йому було присвоєне офіцерське звання і призначено на посаду викладача китайської мови в цій же школі в місті Канську. Тут він пропрацював понад 10 років.

У 1956-у майор у відставці, нагороджений багатьма урядовими нагородами, І. Чирко приїздить до Києва й одразу включається в літературну діяльність як перекладач зі східних мов, передусім китайської. В цій справі йому довелося стати першопрохідцем.

На той час китаєзнавство в Україні вже мало деяку історію свого розвитку. Понад 200 років тому Росія організувала в Пекіні Російську Духовну Місію і керівниками цієї Місії протягом 110 років були українські архімандрити. Вони не тільки опікували російських купців та промисловців, які проживали в Китаї, але й вивчали китайську мову, побут, звичаї, географію, економічний потенціал країни. Однак публікувати свої статті не могли ні в Москві, ні в Санкт-Петербурзі. І лише згодом ченці, які прибули їм на зміну, почали видавати цей науковий доробок під власними прізвищами. Можна сказати, що українське китаєзнавство послужило основою для розвитку сходознавства в Росії. В Україні сходознавство зазнавало переслідувань. Скажімо, спроба організувати вивчення китайської мови в Харкові закінчилась безрезультатно.

Посилений інтерес до Китаю виник в українців після 1905 року. Адже половина складу військ, які звільняли Маньчжурію, були вихідці з України. Згодом українці брали участь у відновленні Східно-Китайської залізниці. Після 1949 року між Україною та Китаєм склалися досить міцні і дружні стосунки. Саме українці допомагали будувати Уханський та Калганський металургійні комбінати, тракторний завод в Лояні та завод вантажних автомашин в Чанчуні і багато інших підприємств та окремих цехів. На цей період припадає і зростання інтересу до китайської культури та літератури в Україні.

Перші переклади українською творів китайських письменників здійснювалися з російських перекладів. І лише в 1955 році вийшов друком перший твір, перекладений безпосередньо з китайської мови І. К. Чирком. Відтоді почалася бурхлива перекладацька діяльність нашого земляка, першого китаєзнавця і викладача китайської мови в Україні. За роки подвижницької праці І. Чирко переклав 36 книжок китайських авторів, зокрема класиків китайської літератури Лу Сіня, Мао Дуня, Лао Ше, Ба Цзіня, Пу Сунліна та інших.

За тоталітарного режиму перекладацька праця передбачала жорсткі рамки — твори для перекладу вибиралися за вказівкою партійних органів і диктувалися їх інтересами, Тому лише в останні роки Іван Чирко зміг звернутися до творчості провідних класиків китайської літератури, взятися за переклад китайських народних казок, легенд.

Поза тим перекладач нерідко виступає із статтями про літературний процес у Китаї, про життя і діяльність окремих китайський письменників. Він підготував статті про китайську літературу для Української Радянської Енциклопедії І та 2 видань, Шевченківського словника, а також майже 200 статей-персоналій для різних наукових видань.

Іван Корнійович став першим викладачем китайської мови в Україні. Після закінчення Київського інституту іноземних мов він проводить заняття у факультативних групах Київського держуніверситету, а в 1964 році започаткував вивчення китайської мови в Київській школі-інтернаті №1.

Протягом 12 років І. К. Чирко працював у Київському вищому військовому училищі імені Фрунзе, де організував вивчення китайської. Останні 6 років наш земляк працює в інституті українознавства Київського національного університету імені Шевченка. Мета його наукової праці полягає в тому, щоб сприяти розповсюдженню знань про Україну в Китаї, а також досліджувати розвиток українсько-китайських культурних зв'язків. Завдяки зусиллям Івана Корнійовича українське китаєзнавство успішно розвивається не лише в Києві, а й в ряді інших міст України. Китайську мову вивчають у чотирьох вузах міста Києва, в Харківському колегіумі, в Краматорську, Дніпропетровську, а найближчим часом вивчатимуть в Одесі та Львові.

І. Чирко також працює над укладанням українсько-китайського практичного розмовника і збирає матеріал для першого україномовного підручника китайської мови для вузів України.

Наш земляк і досі підтримує широкі зв'язки з письменниками та мовознавцями Пекіна, Уханя та ряду інших міст Китаю. Після роботи Міжнародної конференції в м. Шанхаї, у якій в 1986 р. І. Чирко як перекладач брав участь, він отримав безліч запрошень до Китаю на інші подібні конференції. Надзвичайно великий вклад Івана Корнійовича у зближення української і китайської культур. Наприклад, він навчає китайських студентів — членів китайського земляцтва — українських пісень. Ми навіть мали змогу побачити їх виступ на українському телебаченні.

На мою думку, подвижницька діяльність великого працелюба І.К. Чирка — єдиного сходознавця та перекладача такого фахового рівня — досі належним чином не поцінована в Україні. Передусім Спілка письменників України мала б подбати про відзначення багаторічної плідної праці нашого земляка. Хочеться, щоб таке пошановування не припізнилося з огляду на поважний вік Івана Корнійовича.

... Здається, роки не мають над ним влади. І.К. Чирко і нині такий же завзятий у роботі, як завжди, у нього багато творчих планів, невідкладних справ. «Все це мені просто необхідне, щоб почуватися щасливою людиною», — сказав у розмові зі мною Іван Корнійович.

З роси й води Вам, земляче, ще на довгі роки творчої праці, вдячних Вам учнів, гідних послідовників у розвитку сходознавства в Україні.

Володимир Соломаха

Посилання[ред.]